07:07

— львівські ночі плачуть за тобою зорепадами

сказала мені моя кохана дівчинка, гойдаючись в алкогольному реверансі десь в міліардах км від мене по рідній бруківці, де ми бралися за руки, в яких оживали світлячки від ніжності нашої сполуки.
ніхто не може кохати сильніше ніж жінка жінку.
жоден чоловік не зміг би огорнути мене більш теплою ковдрою слів, що розливаються в моїй крові ожиновим вином з нашого улюбленого куточку, одного маленького міста зірочок і найбільшої кількості підлітків з кольоровим волоссям, хмільним сміхом після концертів невідомих гуртів на складах і заводах.
ніхто не може кохати без липкого бажання сексу, без відстані холодного леза в погляді у обгортці «нерозуміння»
але звʼязок між двума дівчатками одного віку, одних проблем з батьками був сильніший будь якого лайна.
ми бачимо в одна одній цей болісний спогад — брудними, кривавими руками зашивати серце від покидьків, що торкались тіла проте ніколи не торкалися глибше нутрощів.
наш звʼязок брудніше найкривавішої бійні, палкіше найкращого порно, світліше біблійних молитов.
я памʼятаю як ти сиділа на моєму зламаному ліжку, вмикаючи свій плей-лист, твоє волосся ще не було кольору пірʼя крука, твої очі світилися вогниками всіх моїх свічок та поцілунків у скроню, я назавжди запамʼятала цей погляд.
він допомагає мені дихати в пеклі бажання придумати телепорт машину.

10 лютого, Сеул, Корея.