режим сну тайської проститутки.

пісять з самокруткою в зубах в підвальному приміщенні заводу, кожна стіна обмальована графіті, маркерами, спермою і бог зна чим ще.
з цих стін звенить гул гітар малих і великих інді-рок гуртів української сцени.
підлітки з рожевим, зеленим, блакитним волоссям немов танцюючий калейдоскоп біля сцени, десь в закутку жужить тату машинка, хтось пускає першу кров вечора, перші сльози і перші стогони в сусідній кабінці.
солодкий бруд юності.
відчуття ніби мою білу полосу в житті хтось тут знюхав, бедрові кістки бʼються об один одного в слемі, розкидані зуби ніби приманка для зубної феї на підлозі, срібні каблучки падають прямо до стаканів з дешевим ромом на барі, стучать замість кубиків льоду.
бармен фліртує зі мною відверто.
відверто погано.
мій погляд закочується вверх, я нудьгую і хочу додому, діалоги клеють мене так само погано як і всі навколишні гості і прихожани.

— мене ніхто не розуміє
— я тебе розумію
— ти мене просто трахнути хочеш
— бачиш і ти мене розумієш
— май совість, а мене не треба

діалоги шекспіра закінчуються стириними окулярами в моїй кишені, безкоштовним алкоголем і диявольською усмішкою на виході з пекла для всіх розмальованих дітлахів епохи електронних зізнань у коханні, та поганого зору від тяжких екранів мобілок.
прискорюючи ходу я намагаюсь сховати за шкірянкою стирений ром, вдягаючи окуляри я втікаю від бармена і нічної розпусти.
я тікала швидко і впевнено, так ніби замість рому охапкою тримала скриньку карибських скарбів, а хода в мене була така ж виважено неадекватна й атлетична як і у капіна джека.

«певно пораньше я лягу тіки в гроб»