«щасливі люди не курять» було написано на обшарпаній стіні курілки нашої школи, цигарка досі в мене в зубах, світ вже не пахне солодкою ватою, 18 років це вік коли ти вже не дитина але ще й не дорослий, світ тисне тобі на хребці намагаючись посадити тебе на шпагат між всіма альтернативами твого життєпису.
світ пах сонцем і черешнями, в голові вирій між собою і собою.
вибери вже будь кого. whatever.
самотність відчувається вночі якось особливо.
в світлі гірлянд, лава ламп, свічок, кристалів світильників просвічує тебе аж до черепу. прожекторами зони комфорту в кімнаті, тихо нагадуючи про своє існування, ця сама самотність липкими лапами хапає за горло, і я не знаю чого більше хочу — притиснутись до неї ближче чи втекти в наступний світанок.
коли мене накриває щось між спокоєм і бажанням вмерти, в мене є два варіанти : стрибнути на потяг або на скейт, в кожному з цих варіантів я боюсь впасти з другою полички плацкарту чи йобнутись з дошки, я боюсь швидкості з якою несусь, більше за це я боюсь лише зупинитись.