Статистика telegram channel - @at_cine

Ганеке цілком справедливо можна вважати одним із найжорсткіших, якщо не найжорстокіших режисерів. Але ця жорсткість не поверхнева, не криваво-червона, з помахами ножа, а радше глибинна — від того їдка й осмислена. Парадоксально, що один із останніх великих фільмів режисера має назву саме «Любов».Тим, хто знайомий із його творчістю, це одразу видається чи то пасткою, чи іронією: справді, як у автора «Кумедних ігор» головний фільм може називатися «Любов»? Але саме в ній і через неї режисер знаходить ту саму крайню межу, де жорстокість від любові відрізнити практично неможливо. Високопарності щодо Ганеке варто уникати, але ця робота справді є піком його кінематографу, з яким, ми сподіваємося, зможемо розібратися разом з вами на київських показах вже зовсім скоро.◾️ Хотілося б сказати: обережно, адже в тексті є спойлери. Але насправді австрієць ніколи не приховує, що буде. Набагато більше його хвилює, як саме це станеться. Про це читайте в нашому новому матеріалі за посиланням.підписатися | наш сайт

Американське кіно часто говорить про саме себе — в його мові історична традиція підважується, ніби втрачаючи опору. Це дає змогу розглянути рани сучасності на мапі становлення власного міфу. І Брати Коени гостро це відчувають: вони ніби показують цей світ зсередини й починають говорити про нього саме тоді, коли він починає руйнуватися.Цей міф, як й американське кіно, досить простий: бажання грошей, успіху, влади та свого місця у світі. А якщо цього досягти не виходить — завжди є ідея втечі кудись подалі. За кордон, за той фронтир, де Дикій Захід умовної далечини дозволить зникнути від радарів нової культури. Коени зіштовхують ці елементи в їхній глибокій посередності та простоті, навіть абсурдній — героя можуть звати «просто» Чувак, на кордоні Північної Дакоти «просто» стоїть статуя дроворуба завдовжки у 5 метрів.У фільмі «Старим тут не місце» — головній роботі режисерів на їх власну думку — вони доводять «американську» проблему до максимуму. І вже в суботу, 25 квітня, у рамках нашого спільного показу разом із баром «Протагоніст», ми поговоримо про те, що таке «американський міф», яким саме «старим» тут не місце, і навіщо герой-маніяк Хав’єра Бардема постійно грає в орла й решку.📍Субота, 25 квітня, 15:00, Харків, кінотеатр Palladium⚠️Вхід за списками. Щоб потрапити на показ — напишіть «+» у дірект Протагоніста.

🎄«Різдво для сінефілів» — так у мережі називають день оголошення левової частки програми майбутнього Каннського кінофестивалю. За дуже виразним та щирим декламуванням з листочка позицій вишуканого французького меню від досвідченого шефа Тьєррі Фремо звідусіль спостерігають в нетерплячому очікуванні народження та переродження нових геніїв du cinéma. Зрештою, саме це є першоціллю травневих професійних зборів у невеличкому містечку на Лазуровому березі. У наступному, 2027-му, році найпрестижніша кіноподія світу перейде на дев'ятий десяток свого існування, і тому, здавалося б, можна було б чекати прохідної 79-ї некалендарної едиції. Вкотре виявилось, що така стратегія цілком контрпродуктивна — Фремо, знову переймаючи на себе роль волхва, одарив віддану сінефільску публіку чудом справжнього авторського духу. Чи то ця трансляція зачаклована, чи то насправді фестиваль приречений завжди бути неперевершеним. Травень покаже. А поки представляємо до Вашої уваги підтверджені на даний момент картини основного конкурсу 79-го Каннського кінофестивалю:▪️ «Баранчик в коробці» — реж. Хірокадзу Корееда▪️«Батьківщина» — реж. Павел Павліковський▪️«Боягуз» — реж. Лукас Донт▪️«Гаранс» — реж. Жанна Еррі▪️«Гірке Різдво» — реж. Педро Альмодовар▪️«Життя жінки» — реж. Шарлін Буржуа-Так▪️«Любов моя» — реж. Родріго Сорогойен▪️«Людина, котру я кохаю» — реж. Айра Сакс▪️«Мінотавр» — реж. Андрєй Звягінцев▪️«Мрійлива пригода» — реж. Валеска Грізебах▪️«Мулен» — реж. Ласло Немеш▪️«Надія» — реж. На Хон-джин▪️«Наше спасіння» — реж. Еммануель Марре▪️«Невідома» — реж. Артюр Арарі▪️«Ні з того, ні з сього» — реж. Рюсуке Хамагуті▪️«Ніжний монстр» — реж. Марі Кройцер▪️«Нічні історії» — реж. Леа Місус▪️«Ноти Нагаї» — реж. Кодзі Фукада▪️«Паралельні історії» — реж. Асгар Фархаді▪️«Фіорд» — реж. Крістіан Мунджиу▪️«Чорний шар» — реж. Хав'єр Амброссі, Хав'єр Кальвокрай

Кожна спроба щось написати про Каурісмякі закінчується, зрештою, зізнанням у коханні. Воно і не дивно — кожен його фільм ніби вивірена крупнокаліберна куля пробиває серце навиліт. За таких умов важко тримати необхідну дистанцію.У суботу ми покажемо тільки «Опале листя», однак хотілося б і «Життя богеми», і «Аріель», і «Я найняв убивцю», і… Коли доводиться обирати чи рекомендувати серед фільмів Каурісмякі, хочеться обрати усі. Тож замість того, щоб обирати серед фільмів фінського режисера, ми вирішили запропонувати ті картини, котрі вибрав він сам.Отже, улюблені фільми Акі Каурісмякі:◾️«Руки над містом» / Le mani sulla città (1963), Франческо Розі◾️«Мій тато — інженер» / Mon père est ingénieur (2003), Роберт Гедігян◾️«Навмання, Бальтазаре» / Au hasard Balthazar (1966), Робер Брессон◾️«Золота каска» / Casque d’or (1951), Жак Беккер◾️«Банда невдах» / Bande à part (1964), Жан-Люк Годар◾️«Людина-звір» / La Bête humaine (1938), Жан Ренуар◾️«Умберто Д.» / Umberto D. (1951), Вітторіо де Сіка◾️«Жако з Нанта» / Jacquot de Nantes (1990), Аньєс Варда◾️«Зламані пагони» / Broken Blossoms (1919), Д. В. Гріффіт◾️«Аталанта» / L’Atalante (1933), Жан Віго◾️«Дивніше, ніж у раю» / Stranger Than Paradise (1984), Джим Джармуш◾️«Подвійна рокіровка» / Infernal Affairs (2002), Ендрю Лау, Алан Мак◾️«Джоні дали зброю» / Johnny Got His Gun (1971), Далтон Трамбо◾️«Дружина пекаря» / La Femme du boulanger (1938), Марсель Паньоль

🐻Скандальний 76-й Берлінський кінофестиваль підійшов до свого логічного завершення. Десятиденне суспільне невдоволення далося взнаки — на оксамитово-червоній сцені розкішного Паласту, основної локації фестивалю, розігралася політична вистава у трьох актах. Директорка Тріша Таттл зачитала монолог про плюралізм, голова журі Вім Вендерс виразно відповів самому собі тижневої давності, а ведуча церемонії в розгубленій емоційності парирувала безпардонні вигуки із зали. Однак, не варто піддаватися спокусі називати розподіл підсумкових призів ідеологічним, анітрохи - картина «Жовті листи», яка завоювала Золотого ведмедя, говорить про авторитарну ситуацію, авторитарні людські умови, але робить це не дидактичним способом. За завітами Годара, Ількер Чалтак зробив свою стрічку politiquement — через призму структури, механізму і теорії театру. Все в результаті повертається до вистави, адже як не крути, а Справжність працює саме за його правилами. І те, що багато кращих фільмів не отримали свої заслужені хвилини слави в ведмежому вольєрі, як не дивно, тому підтвердження — у ролі блискучої сяючої декорації вони не дозволять розпастися слабким режисерським рішенням привілейованих вищих і будуть тримати на собі задоволеність дійсно мислячого глядача від справді сильної фестивальної програми.◻️Список усіх нагороджених картин 76-го Берлінале:▪️Срібний ведмідь за художні досягнення — «Йо (Любов — бунтівна пташка)», Анна Фітч і Бенкер Уайт▪️Срібний ведмідь за кращий сценарій — «Ніна Роза», Женев'єв Дюлюд-Десель▪️Срібний ведмідь за кращу другорядну роль — Анна Калдер-Маршалл і Том Кортні, «Королева в морі»▪️Срібний ведмідь за кращу головну роль — Сандра Гюллер, «Розе»▪️Срібний ведмідь за кращу режисуру — Грент Джі, «Всі тащаться від Білла Еванса»▪️Приз жюрі — «Королева в морі», Ленс Геммер▪️Гран-прі — «Спасіння», Емін Альпер▪️Золотий ведмідь за кращий фільм — «Жовті листи», Ількер Чатак

🍽35 років тому відбулась премʼєра «Мовчання ягнят» Картина відразу стала каноном: пʼять «Оскарів», приз Берлінського кінофестивалю. «Мовчання ягнят» стало найвідомішою та найбільш досконалою появою Доктора Лектора на екрані. Однак воно було не першою і далеко не останньою його появою. Для того, що відзначити річницю виходу культової картини (а заодно — День Святого Валентина), ми вирішили зібрати всіх Ганнібалів за святковим столом, аби кожен поділився власним рецептом для романтичної вечері. 🍸«Мисливець на людей» / Manhunter (1986), реж. Майкл МаннАперитив — гнітюча атмосфера відчуженості та ізоляції. Здається — ідеально перед основною стравою. Проте вона підвела — персонаж Браяна Кокса вийшов переварений і геть втратив смак. У цьому випадку рятує хіба бульйон.🥘«Мовчання ягнят» / The Silence of the Lambs (1991), реж. Джонатан ДемміКулінарний шедевр. Ентоні Хопкінс знайшов ідеальний рецепт та виготовив чи не найбільш вишуканого персонажа в історії кіно. Прозорість, практично невідчутність смаку розкривається на самих кінчиках рецепторів безоднею невловимих відтінків. Невловимість переходу між «нормою» та «хибою», які розділяє тільки прозора межа дає післясмак, що закарбовується назавжди. 🥣«Ганнібал» / Hannibal (2001), реж. Рідлі Скотт Відверта халтура від знаменитого шефа. Хопкінс все такий же делікатний, навіть подекуди пікантний. Проте подача цілковито руйнує блюдо. Хіба можна почати картину про доктора Лектора більш вульгарно, ніж з перестрілки на ринку?🥗«Червоний дракон» / Red Dragon (2002), реж. Брет РатнерСезонна страва, котра по суті — закуска. Можливо вловити віддалені нотки букету «Мовчання», проте це блюдо володіє власним змістом, що концентрується на молодих дикоросах. 🍲«Ганнібал (телесеріал)» / Hannibal (2013—2015), реж. Браян ФуллерЗавдання Браяна Фуллера, творця серіалу «Ганнібал», було навіть складнішим, ніж у попередників: переосмислити класичну страву так, щоб вона залишалася собою, але в цілком новому вигляді. Можливо, це й досі найкраща роль Міккельсена (хто ще зміг би не тягнутися до Хопкінса, не повторювати його, а зіграти «свого» героя так, ніби його ніколи раніше не грали). На щастя, Фуллер вирішив не дивувати нікого видовищністю, а зазирнути в саму сутність Ганнібала як образу. Самітника, що прагне знайти свідка власної приреченості. Та щиро полюбити його.

«Берлін бідний, але сексуальний»Ці слова колишнього бургомістра німецької столиці Клауса Воверайта якнайкраще підходять до традиційного місця Берлінського кінофестивалю на міжнародній арені – його програма завжди скупа на ефектність та гламур, але надзвичайно приваблива відкриттям нових територій і незвіданих стежок, що відображають світове надбання набагато повніше і чесніше, ніж розсада вічнозелених гігантів думки та образу. Адже недарма Берлінале прийнято вважати найбільш політизованим фестивалем «великої трійки» - він найміцніше вкорінений у безпосередньо людський стан. І навіть новопризначена програмна директорка Тріша Таттл , яка другий рік поспіль намагається вкрасти з зоряного неба найяскравіші Сіріуси з Ведмедицями, не зможе перешкодити здійсненню цієї глибоко гуманістичної вистави. «Берлінська культурна божевільність», - як виражався Девід Боуї - у будь-якому випадку переможе.Тож найцікавіше з програми Берлінале-26, що стартував сьогодні:◾️ «Біля моря», Корнель Мундруцо Друга американська дитина найвідомішого на даний момент угорського класика. Можна не сумніватися, що досвідчений інтелектуал Мундруцо впише в цукрову історію повернення з рехабу тонку міфологічну підкладку – зрештою, у жанрі високохудожньої притчі він сильний, як ніхто інший. У головній ролі – Емі Адамс. ◾️ «День, коли вона повернулася» Хон Сан-су З повагою до всіх діячів кіно, представлених у програмі фестивалю, але без Хон Сан-су Берлінале не може відбутися. Його нова стрічка – суцільне «повернення». До монохрому, до режисера в центрі оповіді, до «дня» в назві (картина стане шостою подібною), але головне – здається, фільм стане антитезою до стрічки 15-річної давності «День, коли він прийшов». Суцільне щастя бути сучасником такого чудового прикладу вічного творчого нюансування. ◾️«Кривава графиня», Ульріке Оттінгер Феноменальна суміш легендарних жіночих енергій: живий класик німецького кіно на посаді режисера, нобелівська лауреатка за друкарською машинкою (Ельфріда Єлінек, авторка «Піаністки»), патронеса європейського акторства (Ізабель Юппер). This shit could kill. ◾️«Монстр фабрики волосся», Едвін Зірка сучасної фестивальної сцени індонезієць Едвін приїде на Потстдамер-пляц зі своїм глибоко людяним езотеричним божевіллям – розповіддю про трудівників, одержимих темними силами від перепрацювання.◾️«Моя дружина плаче», Ангела ШанелекЧільна величина «Берлінської школи» і завсідник Берлінале Ангела Шанелек, напевно, знову піднесе людське становище до заряджених змістом культурних знаків. «Моя дружина плаче» - картина нерозуміння та знаходження спільної мови. Шанелек продовжує будувати Вавилонську вежу.«Обрізки трояндових кущів», Карім Айнуз Авторський ремейк класичних «Кулаків у кишені» (1965) від своєрідного бразильця – його перша робота з часів вигнання з Канн після фільму «Мотель Дестіно ». Розсип зірок (Ель Фаннінг , Джеймі Белл, Каллум Тернер, Райлі Кіо тощо), епіграма Белоккьо, кровозмісна інтрига.◾️«План-контрплан», Раду Жуде, короткий метр Румунська секретна поліція стежить за американським журналістом, який знімає тяжкості місцевого єврейського життя, і фотографує його безпосередньо під час фотографування. Типовий сардонічний сюжет Раду Жуде, чи не так? Підступ у тому, що ця історія більш, ніж реальна і повністю задокументована. Анархічна рука Жуде їдко і абсолютно небанально оперує «кулешовським ефектом» і в повних метрах, тепер настав час його повноцінної екранізації в нескінченних межах Реальності. ◾️«Сліди », Аліса Коваленко та Марися Нікітюк Єдиний український фільм основних програм. Страшні свідчення жінок, які пережили всі можливі військові злочини російських солдатів. Крик душі про солідарність, стійкість та протистояння злу.

Кіно Кіаростамі, досить стримане за своєю формою, постійно й неочевидно апелює до дещо невимовленого, що вимагає певної зосередженості. Режисер працює не лише з історією героя чи ситуацією, навколо якої розгортаються події, а й із самим кіно та з тим, яке місце й роль у ньому можливі для режисера та виконавця — актора чи навіть самої реальності.Буденне життя у режисера перетворюється за допомогою зйомки на унікальний простір становлення істини. Однак таке «перетворення» неодмінно викликає спротив — спротив виконавця режисерському (або навіть наглядовому) задуму, немов цей задум є приреченістю бути включеним у те, що відбувається незалежно від твоєї волі.Так виникає мистецький акт як подія істини, що стає зримою через напругу між героями. І режисер (як герой чи режисер справжній?) має зазнавати поразки. Щойно задум руйнується, виникає простір для справжнього — для розкриття істини в її неприхованості.◾️Як відбувається злам між «світом» художнього задуму та «землею» — тим, що чинить опір режисерському контролю, — і як із цим пов’язана естетика Гайдеггера, у нашому аналізі фільмів «Крізь оливкові дерева», «Смак вишні» та «Завірена копія» Аббаса Кіаростамі.

Джон О’Браєн написав лише один роман — і він став водночас його дебютом і передсмертною запискою. Страждаючи на алкоголізм, він покінчив життя самогубством через два тижні після того, як підписав угоду про передачу прав на екранізацію «Покидаючи Лас-Вегас». Книгу він присвятив дружині, від якої пішов. Прем’єри та успіху фільму О’Браєн так і не побачив.Його сестра Ерін називала книгу «красивим, поетичним способом піти: зробити довгий ковток алкоголю й захлинутися до смерті поруч із цією прекрасною жінкою». Можна сказати, що всі, хто був причетний до екранізації — від режисера Майка Фіггіса до Ніколаса Кейджа в головній ролі — втілили в образі кожне слово з цієї фрази.Фільм, майже позбавлений репетицій та інсценувань, знятий з перших дублів, із по-справжньому п’яним Кейджем — щоб уникнути будь-якого удавання чи фальші.Уже завтра в Харкові — кінотеатр «Паладіум», зал «Нью-Йорк».⏰ Час: 15:00.📨 Для реєстрації напишіть нам у директ Instagram — місця ще є. Або залиште "+" у коментарях під цим дописом.

Для зйомок цієї картини Ніколас Кейдж користувався послугами спеціального drinking coach, а сам фільм ще раз підтверджує — кіно і звук повинні жити нарізно, оскільки «Покидаючи Лас-Вегас» без його саундтреку немислимий. Музика ніби відшаровується від потоку образів, як епітелій від слизової в алкоголіка, крізь яку проступає пʼянка ерозія.Це фільм не про алкоголіка чи проститутку, і навіть не про їхнє зневажене кохання. Перед нами розгортається процес наближення до повноцінного тіла без органів. Спонтанний, імпульсивний та нестерпний, однак необхідний. Це навіть більше не кіно, а всеосяжний спазм, який вивертає назовні саму нашу суть, жбурляючи перед поглядом глядача не сюжет, затиснутий між декорацій, а саму його оголену та тремтячу суть. Для того, щоб дивитися «Покидаючи Лас-Вегас» недостатньо погляду, необхідна відвага. І завдяки нашим друзям з бару "Протагоніст" це стане можливим вже в цю субботу.📅 31 січня (субота) ⏰ 15:00📍 м. Харків, Кінотеатр Паладіум, Костюринський провулок, 2.💰 Вільний внесок*З посвідченням учасника бойових дій (УБД) – безкоштовно.✳️ Формат: у передмові та після показу поговоримо про феномен любові, відчаю і спільності. Страждання виходить з нашої волі чи є проявом нездатності до життя? Врешті-решт спробуємо зʼясувати, що таке прощання. Та чи можливо воно взагалі.📨 Вхід тільки за списками. Кількість людей в залі лімітована, тому бажаючі завітати на показ — напишіть нам "+" в директ Інстаграму. За наявності вільних місць ми внесемо вас в список.