Кіно Кіаростамі, досить стримане за своєю формою, постійно й неочевидно апелює до дещо невимовленого, що вимагає певної зосередженості. Режисер працює не лише з історією героя чи ситуацією, навколо якої розгортаються події, а й із самим кіно та з тим, яке місце й роль у ньому можливі для режисера та виконавця — актора чи навіть самої реальності.Буденне життя у режисера перетворюється за допомогою зйомки на унікальний простір становлення істини. Однак таке «перетворення» неодмінно викликає спротив — спротив виконавця режисерському (або навіть наглядовому) задуму, немов цей задум є приреченістю бути включеним у те, що відбувається незалежно від твоєї волі.Так виникає мистецький акт як подія істини, що стає зримою через напругу між героями. І режисер (як герой чи режисер справжній?) має зазнавати поразки. Щойно задум руйнується, виникає простір для справжнього — для розкриття істини в її неприхованості.◾️Як відбувається злам між «світом» художнього задуму та «землею» — тим, що чинить опір режисерському контролю, — і як із цим пов’язана естетика Гайдеггера, у нашому аналізі фільмів «Крізь оливкові дерева», «Смак вишні» та «Завірена копія» Аббаса Кіаростамі.