Статистика telegram channel - @asyas_cats

У ситуації з "феншуй-гадалкою" і Єрмаком мене забавляє інше. Не скільки сам факт того, що очільник ОП користувався сумнівними послугами з індустрії ментальних розваг, а той момент, що навіть ця інформація сприймається досить наївно і якось надто емоційно. Поверхово. І ніхто не хоче зазирнути глибше.Десь у період 2015–2018 років я викладав декілька курсів з історії західноєвропейського езотеризму. Здебільшого просто калькував британський чи нідерландський досвід відповідних академічних програм, нічого особливо нового там не пропонував — хіба додавав якісь моменти з української історії. Так от, приблизно 50–60% слухачів на тих курсах були люди з "індустрії": астрологи, тарологи, маги, відуни, неомольфари і всяке подібне. У них завжди водилося багато грошей. Дехто відкрито ділився тим, що є особистим консультантом депутатів, власників бізнесів, працівників державних установ, військових з погонами, поліцейських, митників. Звідси й непогані гонорари. І охоче платили за якусь літературку чи архівні матеріали — які, власне, не так вже й складно було дістати або викачати, але їм було чи то ліньки, чи то непід силу нормально освоїти гугл.Так от. Якщо вам відкриються масштаби того, скільки людей, які керують державою або від яких часто залежить ваше життя, дохід чи робота, користуються послугами оцих усіх — на кшталт тих, до кого звертався Єрмак, — ви навіть не офігієте. Ви просто захочете випилитися з реальності. Неважливо, чи це православний старець, на якого зійшла божа роса на Афоні під час паломництва, чи шептуха Євдоха, чи тарологеса Марія Іванівна, яка по сумісництву вчителька математики. Це все деталі. Але це просто зріз нашого суспільства.Комфортна бульбашка інтернет-просвічених раціоналістів трішки збільшилася від почутого-побаченого, але не лопнула. З чим я вас і вітаю — ви стали трішки ближче до реальності, в якій живете. Велкам.

Адже за визначеннями психологічних дисциплін, любов ≠ прив'язаності, симпатії, потягу та іншому. Любов це складна і багатофакторна комбінація свідомих рішень, відданості та моральних переконань які може повноцінно проявити разом лише доросла і достатньо психічно здорова людина. Любов, крім того, включає в себе свідомі самопожертви та поведінку яка не має на меті короткострокову чи довгострокову вигоду.Наскільки ми знаємо переважна більшість нелюдських тварин не мають моральних переконань і не можуть надати безумовну відданість (на відміну від популярних художніх міфів), адже вони розуміють лише транзакційні, вигідні або хоча б просто безпечні взаємодії. Наприклад бродячі тваринки прибиваються до нас бо вони шукають їжі, ресурсів, комфорту, безпеки - а не тому що здатні до буквальної людської любові. З нейроповедінкової точки зору для нас інші види - прибульці, і ми для них теж. Це не означає що ми ніколи не знайдемо спільну мову, але ідеально порозумітися теж ніколи не зможемо. І відчувати всі одні й ті самі речі теж ніколи не будемо. Ще ніхто не зміг ідеально пережити 1 в 1 відчуття навіть іншої людини - істоти свого виду, що вже казати про істот які від нас настільки фізіологічно та адаптаційно відрізняються...Завжди треба пам'ятати: кіт ≠ маленька людина. Найближчим порівнянням з психікою дорослого здорового кота буде психіка 3-4-річної дитини, і це все одно лише наближення.На що в свою чергу коти здатні, так це на прив'язаність. Прив'язаність це емоційна залежність та бажання бути поряд і взаємодіяти, зумовлене минулими досвідами. Зокрема новонароджені та маленькі тваринки сильно прив'язуються до людей бо вони так само як людські дітки залежать від дорослих для виживання.Люди можуть обурюватися на концепцію того що їхній улюбленець насправді їх не любить, а лише прив'язаний до них заради взаємодії та їжі. Проте насправді в цьому немає нічого сумного чи страшного, бо наприклад людські діти до певного віку також ще не здатні до любові, а лише до прив'язаності. До певного віку у них ще навіть немає емпатії, що вже казати про любов. І це не зупиняє нікого від того щоб заводити сім'ю і любити своїх дітей! І навіть серед дорослих людей не всі мають здатність до емпатії та любові, що не обов'язково робить їх непристосованими до життя в суспільстві, чи поганими до інших людей. Просто така особливість.І тому власне наші улюбленці-ссавці теж ніяким чином не стають гіршими просто тому, що окремі складні комплекси поведінки їм не властиві. Їм же також не доступна граматика людських мов - і це не робить їх гіршими чи менш пристосованими. Вони все так само можуть навчитись довіряти нам, радіти нам, шукати взаємодії з нами - навіть якщо саме любов їм не доступна.А нам ніщо не заважає проявляти помірковану любов до інших істот навіть якщо ми знаємо що вона не буде взаємною і теж радіти їх місцю в нашому житті.

Це надзвичайно рідкісне явище: біла козуля, помічена в одному з найдавніших лісів Нортумберленду (північ Великої Британії). Це створіння викликає не лише захоплення своєю красою, а й глибокий інтерес, поєднуючи в собі рідкісну генетику та багатий європейський міф.Генетична таємниця: чому шерсть втратила колір🤩 Така виняткова білизна є наслідком генетичної мутації, що впливає на пігментацію. Щоб зрозуміти, чого козуля така біла, слід розрізняти два основні явища:*️⃣ Альбінізм — це повна відсутність пігменту меланіну (головного пігменту, відповідального за колір) через успадкований рецесивний ген. Ключова ознака чистого альбіноса — рожеві або червоні очі, оскільки через відсутність пігменту просвічують кровоносні судини сітківки. Альбінізм часто супроводжується підвищеною чутливістю до світла.*️⃣ Лейкізм: проте, у більшості випадків білизну спричиняє саме лейкізм. Це явище характеризується частковою або повною відсутністю пігментів лише у клітинах шкіри та шерсті, тоді як очі залишаються нормально забарвленими (наприклад, темними). Це відбувається тому, що клітини, які відповідають за пігментацію очей, не постраждали. Тварини-лейкісти, як правило, не мають проблем з зором, на відміну від альбіносів.Містичне та сакральне значення в Європі🙏 Завдяки своїй помітності та рідкості, білий олень чи козуля завжди займали особливе місце у фольклорі та релігійній символіці, що триває тисячоліттями.*️⃣ Кельтське послання: для кельтських народів біла козуля була надзвичайно важливим символом, який вважався посланцем Іншого Світу. Вона часто з'являлася на кордоні між світом людей і світом духів, слугуючи провідником чи провісником. Вважалося, що вбити такого звіра — накликати на себе велике нещастя.*️⃣ Християнська чистота: починаючи з часів саксів, і далі в Середньовіччі, білий олень став могутнім символом Христа, чистоти та благородства. Цей образ був увічнений у легенді про святого Губерта, покровителя мисливців, якому під час полювання з'явився білий олень із хрестом. Це закріпило за білим звіром ауру сакральності та божественного захисту.📖 Таким чином, кожна біла козуля є унікальним явищем, яке несе подвійне значення: рідкісна генетична аномалія та живий міст до багатого історичного та містичного минулого.#олені

❗️ЗБІР НА 20 FPV ДЛЯ 79 ОШБР❗️Дрони будуть працювати на Покровському напрямку.Ми продовжуємо робити дрони і дуже потребуємо вашої допомоги, точніше не ми, а бійці потребують і саме вашої. Без цього, вашої підтримки, нічого цього не буде. 5 коп в горщик і погнали. Репости супер вітаються. За допоміжні банки взагалі тотальні респекти — пишіть, надам шаблон і взагалі за вас зроблю, з вас тільки репостити. Збір треба рухати, show must go on. Пишіть в коментарі: за донат двадцятки (бажано, з двома нулями) можу зіграти вам на гітарі, поділитися своїми кращими фото, улюбленими рецептами, віршами (навіть їх прочитати), проконсультувати по снарязі і плануванню походу в гори, фотографії, накидати улюблених мемів, ватевер. Головне напишіть мені в пп)Також розігруємо книгу «Про ідеологію», написану та підписану Олексієм Рейнсом з стікерами і іншими доповненнями всередині.Донать 100 грн чи суму, кратну їй і пиши в коментарі до транзакції «розіграш».💰https://send.monobank.ua/jar/9WyRhtgmGdНомер картки банки: 4874 1000 2205 4848 PayPal: [email protected]Додаю звіт за передній збір (16 дронів, 4 в доробці і теж після відправляться з фото і будуть в звіті), також звертайтесь, якщо треба ще подробиці та попередні звіти!

silent treatment / сам зрозумієш / чого тобі пояснювати / нестерпно іти на контакт в дитинстві та навіть у підліткові роки мовчання в моїй сім’ї було не просто відсутністю слів, воно було формою вигнання.у психоаналітичному сенсі покарання мовчанням – це не стільки про тишу, скільки про розрив зв’язку з об’єктом. про те, що значущий інший раптово перестає існувати як той, хто бачить, чує і тримає. для дитини це рівнозначно втраті материнського об’єкта: немає погляду, немає відгуку, немає можливості впливати.лише порожнеча.порожнеча сприймається не тільки метафорично, а й тілесно, а після – соматизується. ніби дитину перестають вважати живою. це досвід раннього страху бути знищеним через втрату контакту.з віком психіка адаптується: формується надмірна чутливість до настроїв іншого, гіперспостережливість, схильність підлаштовуватися. але кожен новий досвід подібного мовчання миттєво пробуджує старі внутрішні конфігурації. виникає регрес – повернення в той ранній період, коли мовчання було рівнозначним небуттю.несвідоме говорить: «це загроза нашому існуванню».у сучасній психології це явище називають silent treatment, психоаналітично це – форма емоційного виключення, яка руйнує базову довіру до світу й до іншого.не дивно, що мозок реагує на нього як на реальний біль: дослідження показали, що соціальне відкидання активує ті ж нейронні механізми, що й фізична травма.коли значущий інший зникає, людина втрачає відчуття безпеки, кордонів, опори. це не дисципліна і не виховний метод. це розрив об’єктних стосунків, який може формувати у дорослому житті страх близькості, надмірну тривожність та болісну чутливість до найменших змін тону, погляду, настрою партнера, а також неможливість щиро імпровізувати та грати. у таких людей висока потреба до чіткого сетінгу та висока здібність до маскування тривоги.мовчання як пауза – спосіб побути з собою.мовчання як покарання – спосіб знищити контакт.і саме контакт – те, що лікує.

Коли вдень іде дощ, вас постійно тягне спати, і це не через зміну тиску. Тиск може мінятися протягом дня значно сильніше і без дощу. Для більшості ссавців дощ - це перерва в житті. Звук падаючої води заглушує хижаків і здобич, запахи розчиняються, візуальні контрасти зникають. Зір, нюх і слух - усі основні сенсорні системи втрачають точність. Шукати їжу - енергетично невигідно. І тварини завмирають.Так само поводилися й наші предки. Австралопітеки, потім гомо габіліси, а згодом ранні гомо сапієнси жили у саванах, де дощ означав коротке «вікно безпеки». Великі кішки не виходили на полювання - мокра шерсть остуджувала тіло, запах здобичі зникав, сліди розмивало. Комахи ховалися, температура спадала, повітря ставало важчим і тихішим. Це був час, коли можна було спокійно сховатись під деревом, пригрітися поруч одне з одним і просто заснути.Наш мозок досі зчитує цей сигнал. Коли дощ зменшує яскравість, фільтрує синє світло, стишує звуки і наповнює повітря запахом вологої землі - у лімбічній системі підвищується рівень спокійних тета-ритмів. Це той самий стан напівсну, який давав нашим предкам кілька годин безтурботного відпочинку в сезон полювань.Тому дощ не лише заспокоює. Він нагадує ті часи, коли світ ненадовго ставав безпечним. Коли не треба було сторожити багаття, не треба було прислухатись до реву чи скреготу - бо хижак теж ліг спати. І десь у глибині мозку, між тисячолітніх нейронних зв’язків, ця пам’ять досі шепоче:«Можеш відпочити. Сьогодні ніхто не полює».

"There is something undeniably powerful about the way women are framed through their eyes in cinema. A stare can say what words never could — defiance, longing, rage, grief, seduction, or quiet resilience. Film has long understood that the eyes of women carry entire stories. Think of Scarlett Johansson in Lost in Translation, her gaze across a Tokyo skyline holding both loneliness and unspoken connection. Or Natalie Portman in Black Swan, where every flicker of her eyes shows the unraveling of a mind consumed by perfection.The stare is not passive — it is active, commanding. It forces the audience to stop, to look back, to feel. Florence Pugh in Midsommar, wide-eyed and trembling, pulls us into Dani’s descent from devastation into strange empowerment. Saoirse Ronan in Brooklyn carries that quiet yearning of a young woman caught between two lives, her eyes filled with questions that her voice doesn’t dare yet ask. Even classic performances like Jodie Foster in The Silence of the Lambs show how eyes can pierce through fear, becoming a weapon just as sharp as any dialogue.What is most striking is that a woman’s stare in film can shift the entire power dynamic. It isn’t just about being looked at — it’s about looking back. About reclaiming space, about asserting presence, about unraveling truths that men, systems, or even the audience might try to bury. In that stare, in those eyes, cinema finds its most human and most transformative force."

🔼 початокВ 1968 році в Німеччині було створено Соціалістичний колектив пацієнтів — обʼєднання пацієнтів та психотерапевтів, які звинувачували в провокації ментальних розладів не індивідуальні життєві події, а хворобливий стан суспільства внаслідок капіталізму. З часом їх заборонили як терористичну організацію, але концепція “антипсихіатрії” залишилася. Я хочу піти далі й оголосити ворогом не лише капіталізм (беззмістовну вірусну сутність, вічний двигун, що перетворює людську працю в самовиправдовувальну “економічну активність”), а й всю нашу технологічну цивілізацію. Friendship ended with cyberanarchism, now anarcho-primitivism is my best friend. Проблема не в прогресі як такому, а в його функціональному поєднанні з суспільними моделями, що користують людину як шматок пластиліну. Ми приречені вчитися штучним адаптивним стратегіям в наглухо їбанутому світі. Це як будувати замки на піску: ми перетинаємо пласти тяжкої нафти, щоб дістатися до зелених резервацій, ми заливаємо в очі синє світло, щоб мати можливість раз-двічі на рік вʼїбатися сонячними шотами, ми накидуємо собі ваги серед інших спітнілих тіл, бо не можемо подарувати нашим мʼязам нормальної динаміки.Я вчуся бути один, бо постапокаліптична реальність уже навколо.Ну а тепер я поїду крутити педалі.

З життя пішла Скрипник Наталія Вячеславівна. Майже всі покоління олімпіадників пам'ятають її як голову жюрі Всеукраїнської біологічної олімпіади та як керівника української збірної/координатора Міжнародної біологічної олімпіади. Її внесок в розвиток і в сам факт існування олімпіади, та й загалом позашкільної біологічної освіти в Україні був якісно і кількісно величезним. Вона просувала адекватні олімпіадні питання, які за рівнем відповідали питанням міжнародної олімпіади, збирала адекватне жюрі та працювала над тим, щоб добір на олімпіаді відбувався об'єктивно за рівнем інтелекту та знань. В рамках можливого вона підтримувала і дбала про олімпіадників-випускників в їх подальших намаганнях розвитку як дослідників і як викладачів. Вона любила молекулярну біологію клітини, і її ентузіазм вмотивовував нас перечитувати її вдесяте, коли сил вже здавалось не лишилось. Найкраще, що можна зробити аби вшанувати її пам'ять - це продовжувати готувати олімпіадників та організовувати олімпіади, турніри, біошколи із адекватними сучасними питаннями та справедливою системою відбору та оцінювання. А для школярів - вчити молекулярну біологію клітини і йти на олімпіади, турніри та біошколи.

Рік тому, в ніч з 28 на 29 липня, росіяни вчинили один із найжорстокіших злочинів, скоєних ними за 9 років війни проти України.Криваві звірства в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах, де окупанти влаштовували геноцид, вбиваючи українців, знущаючись над честю та достоїнством нашого народу, відкидаючи будь-які закони та звичаї ведення війни й норми людської моралі, шокували весь світ. Коли здавалося, що більш ницого та підлого вчинку здійснити неможливо, ворог підірвав полонених бійців «Азову» в Оленівці.За кілька днів до теракту окупанти навмисно, знаючи, що саме вони готуються зробити, перевели частину полонених в окреме приміщення. Близько 02:00 29-го липня цей ангар за секунду став братською могилою для 53-х азовців. 130 отримали поранення.Тієї липневої ночі вони спали. Беззбройні. В очікуванні на обміни, які були обіцяні та гарантувалися третіми країнами й міжнародними організаціями.Пройшовши криваві бої в Маріуполі, виконавши наказ і врятувавши Україну, вони були підступно вбиті уві сні. Ворогам не вдалося перемогти їх на полі бою, навіть маючи абсолютну перевагу в озброєнні та живій силі. Свою ненависть, злобу та безсилля вони вимістили на людях, котрі не могли захистити себе та дати відсіч.Сьогодні Україна згадує кожного, хто загинув тієї страшної ночі. Ми — пам'ятаємо про них завжди. Ця пам'ять живе в кожному нашому пострілі, в кожному залпі, в кожній атаці. І вони живуть в них.Помстити смерті наших побратимів, повернути тих, хто досі лишається у полоні, та звільнити Україну від кривавого московського терору — справа честі.За жорстоке, цинічне та демонстративне вбивство полонених азовців в Оленівці неодмінно буде покарання.Не всі винні в організації та здійсненні цієї показової страти постануть перед судом. Багато з них до нього не доживуть.