Рік тому, в ніч з 28 на 29 липня, росіяни вчинили один із найжорстокіших злочинів, скоєних ними за 9 років війни проти України.Криваві звірства в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах, де окупанти влаштовували геноцид, вбиваючи українців, знущаючись над честю та достоїнством нашого народу, відкидаючи будь-які закони та звичаї ведення війни й норми людської моралі, шокували весь світ. Коли здавалося, що більш ницого та підлого вчинку здійснити неможливо, ворог підірвав полонених бійців «Азову» в Оленівці.За кілька днів до теракту окупанти навмисно, знаючи, що саме вони готуються зробити, перевели частину полонених в окреме приміщення. Близько 02:00 29-го липня цей ангар за секунду став братською могилою для 53-х азовців. 130 отримали поранення.Тієї липневої ночі вони спали. Беззбройні. В очікуванні на обміни, які були обіцяні та гарантувалися третіми країнами й міжнародними організаціями.Пройшовши криваві бої в Маріуполі, виконавши наказ і врятувавши Україну, вони були підступно вбиті уві сні. Ворогам не вдалося перемогти їх на полі бою, навіть маючи абсолютну перевагу в озброєнні та живій силі. Свою ненависть, злобу та безсилля вони вимістили на людях, котрі не могли захистити себе та дати відсіч.Сьогодні Україна згадує кожного, хто загинув тієї страшної ночі. Ми — пам'ятаємо про них завжди. Ця пам'ять живе в кожному нашому пострілі, в кожному залпі, в кожній атаці. І вони живуть в них.Помстити смерті наших побратимів, повернути тих, хто досі лишається у полоні, та звільнити Україну від кривавого московського терору — справа честі.За жорстоке, цинічне та демонстративне вбивство полонених азовців в Оленівці неодмінно буде покарання.Не всі винні в організації та здійсненні цієї показової страти постануть перед судом. Багато з них до нього не доживуть.