Статистика telegram каналу - @antidaybook

Логотип телеграм спільноти - Антищоденник ✨ 2021-11-07

Антищоденник ✨

Кількість підписників:
61
Фото:
330 
Відео:
19 
Посилання:
329 
Категорія:
Блоги
Опис:
Твоє вечірнє чтиво Ламповий чатик каналу: https://t.me/joinchat/Vm_AXS99Q7GoXG9T Автора та адмін: @dimsvan
Join Channel

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Антищоденник ✨
2022-08-17
Антищоденник ✨
2022-08-06
Антищоденник ✨
2022-08-04
Антищоденник ✨
2022-07-03
Антищоденник ✨
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Антищоденник ✨ - @antidaybook

Антищоденник ✨

Намалюй на паркані свої запитання
Підпишися гвіздком на сусідській машині
Роздрукуй у конверті гіперпосилання
Бо на те в тебе є — особисті причини
Особистим причинам не дивляться в очі
Й не пускають, як душу, на флюрографію
З ними тихо говорять на кухні півночі
Ними трощать автівки, і ними теж — мріють
Тож тримай їх при собі, як зуби дракона
І лупцюй тих по пальцях, хто лізе у скриню
Як захочеш, то сам прогримиш із тромбона
А як ні, то на те — особисті причини

21
23-05-02 21:08
Web версія
Пряме посилання
Антищоденник ✨

Подивився Ла Ла Ленд. Хороший фільм, ще й з Раяном Гослінгом. Тільки фінал сумний, тепер мені сумно

14
23-05-02 18:19
Web версія
Антищоденник ✨

Соцмережі і залипання в телефоні — це як телепорт. Просто подивився як слід меми і попереписувався, як опинився вже на протилежному кінці мегаполіса

17
23-04-30 17:46
Web версія
Пряме посилання
Антищоденник ✨

А ще, божечки, який же метро класний спосіб пересування. Мільйон разів казав про це і ще мільйон скажу.
Ані заторів, ані укачування, ані ще якоїсь хуйні.
Зрівнятися з ним може хіба швидкісний трамвай, та, на жаль, в Черкасах ще немає ані одного, ані іншого.
Колись, може, я дороблю свій концепт трамваю в Черкасах, і може, десь раптом він знайде фінансування і тоді вже сивим дідом я скажу, ооо, таки, провели, трамвай та Юга, не пройшло й 40 років.
Ну а поки я швидко пересуваюся під землею за 200 км від Черкас, пишу пости, як є час, і після вихідних допишу останні епізоди "На хвилях пшеничного поля".
Далі буде 👌

14
23-04-29 09:30
Web версія
Пряме посилання
Антищоденник ✨
Епізод 29. Женьок.
— Отут дивіться, зараз буде здорова колдобина! — вигукнув Шумахер, тикаючи пальцем у лобове скло.
Машина м'яко, але наполегливо пригальмувала, і саме вчасно — їх трусонуло, але не дуже.
Костян тихо застогнав, з'їжджаючи з крісла.
"Та ладно, хай поговорить. Хай, блять, поговорить! Що, наговорилися?.."
Женьок не знав, на кого він гнівається більше: на себе, що таке дозволив почати цю розмову, на оцього Андрія, чи на Костяна, котрий вліз у справи бешників. Півроку тому коштувало таких зусиль, щоб вони від'їбалися — і тепер усе знову.
— Тримайся, братику, ще трохи, ще, недалеко… — промовив Женьок. — Андрюхо, ану, поможи його підсадити повище, отако. Диви, щоб пов'язка не з'їхала!..
Як же це все було в нахрін неправильно. Чорна беха психованого Вітька, яка летіла крізь ніч. Степанович, який гнав її крізь поля. Шумахер на передньому сидінні, який показував дорогу; Саня Стрига, теж спереду, в якого, сука, просто виявилися ключі від тачки. Костян, із ножем в животі, обмотаним білою футболкою одного з бешників як пов'язкою. І вони — Андрюха, що попід руки тримав Костяна, щоб той не сповзав, й Женьок котрий міцніше притискав пов'язку.
Женьок боявся, щоб на колдобинах лезо не увійшло іще далі. Спочатку ножа пропонували витягти. Втім, дільничний суворо заборонив чіпати ніж, щоб не відкрилась більша кровотеча.
Це було так, в біса, неправильно — відчувати теплу й липку кров між пальцями, яка сочилась, крізь футболку, повторювати, наче мантру: "Тримайся, ще трохи, вже скоро, ми скоро будемо в лікарні…".
І головне, сука, що той виродок навіть не намагався чинити спротив. Наче це була його місія на вечір, яку він виконав — а далі буде що буде. Вітько лише стояв і дивився, як заточився Костян, як він упав, як до нього підбігли пацани — аж поки хтось не вибив ножа з рук у Вітька і не заламав його пикою в асфальт.
Він не пручався навіть коли приїхав патруль, що, за збігом обставин, був неподалік.
Не пручався, коли йому одягали блискучі наручники й відкрили двері на заднє сидіння поліцейської міцубісі.
І коли здійнявся галас чим везти Костяна в лікарню, навіть запропонував свою машину. І вказав в кого шукати ключі.
"Такий, блять, молодець — дивно що за кермо не посадили".
Степан Степанович почав пригальмовувати і Костян знову застогнав.
— Як він? — кинув дільничний, заглядаючи назад через дзеркало.
— Хріново, — відказав Женьок. — Весь блідий і руки трусяться.
— Не пускайте пов'язку, — важким голосом відповів Степанович. — Говоріть з ним, щоб не втрачав свдомість. Зараз виїдемо на трасу.
За вікно зблиснули фари. Вони повернули й під колесами відразу почалась рівна дорога. Не шкодуючи обертів, Степанович майже не поклав стрілку спідометра. Машин на шляху не стрічалося, а коли все ж пара червоних фар вигулькувала попереду, Степанович обходив їх по лівій смузі, як стоячих. Женьок зроду не бачив, щоб поліцейський так їздив десь окрім фільму "Таксі".
Десь там, із села, певно, виїжджала патрульна машина із затриманим. Тим можна було не квапитися — наручними вдягнули, в машині решітки, злочинець нікуди не дінеться.
А в них, пожадливо ковтаючи під капотом пунктир дороги, були власні перегони зі смертю. Добре, що німецька тачка могла давати такої гарюки й не розвалюватися. Добре, що ця тачка узагалі знайшлась і патрульні були неподалік. Добре, що дільничний виявився таким вправним водієм.
Позираючи на миготливу лісосмугу, що перетворилась на суцільний темний коридор на тлі сіріючого пейзажу, Женьок не міг позбутися відчуття: стара з косою невідступно дихає їм в спину. Десь попереду цього коридору на них чекає допомога. А позаду — лише кінець і могила. Костян тремтів, мов у лихоманці, очі закочувалися під лоба.
Якщо вони не встигнуть, ох, якщо вони не встигнуть… Женьок відчув, як до горла підступає важка й холодна грудка відчаю. Ні. Вони встигнуть.
— Тримайся, братику, — шепотів Женьок, щосили втискаючи просякнуту наскрізь імпровізовану пов'язку. — Скоро ми будемо.
Мають встигнути.
#на_хвилях_пшеничного_поля
5
23-04-28 17:01
Web версія
Пряме посилання
Антищоденник ✨

На парковці хтось так пронизливо заверещав, що закладало вуха.
Саня міцно обійняв Настю, притискаючи її до себе, як скарб. Колись, коли він був ще таким малим, що по пиво ходив тільки для баті в кафе, вони з пацанами часто бігали по парку і стадіону. Пацани любили грати у войнушки, а він більше полюблав пошуки скарбів. Один, значить, ховає скарб і малює картку, а інші повинні його знайти. Часто ведучий ще міг ходити поруч, роблячи підкази — отам, за клунею, направо, тут біля пам’ятика наліво, а далі, ой, тепло, гаряче, гаряче, знайшо-о-о-ов!
Гаряче.
Саня відчув із великим здивуванням, як з очей несподівано покотилися сльози. Він зціпив зуби і прикусив щоку, щоб стримати їх, а ті текли одна за одною, скрапуючи на плечі Настіної кожанки. Вона трималась за Саню, як за особливо міцне дерево у цьому парку і мовчала. Десь угорі шуміло листя, розбурхане нічним вітром. Саня почав сьорбати носом, намагаючись з усіх сил не здригатися.
“Бля, розвезло, як ту тьолку” — подумав він.
— Ти чого? — озвалась до нього дівчина. В неї теж по обличчю туш розмазалась двома потічками. — Тобі шо… не сподобалося?..
— Нє, ти шо, наоборот, — хрипко сказав Саня, продавлюючи голосом клубок, що зібрався в горлі. — Ти… ну вобщє, короче, класна.
Він обійняв її ще міцніше, не бажаючи відпускати. Отак вони і стояли, гріючись одне одного тим дивним, відчутним лише їм двом теплом.
На парковці хтось кричав “визивайте скору!”. Хтось шукав телефон, хтось лаявся чи ридав, шаруділи підовши кросівок. Задеренчав мотоцикл, потім завелась машина. Тупотіли ноги і хтось почав світити ліхтариком.
— По ходу шось случилося, — глухо промовив Саня, вткнувшись Насті в плече.
— Угу.
Виходячи з парку по темній алеї, Саня однією рукою стискав Настіну долоню, а рукавом іншої нишком витирав очі. Йому було легко, як ніколи в житті. Дерева шелестіли іще сильніше, вітер гнав під ногами пилюку, а вони ішли поволі вперед — туди, де невблаганне кружало вуличного ліхтаря вихоплювало людей із магії ночі.
І лише, зачудовано вглядаючись вслід синім “мигалкам”, що пролетіли там за деревами головою дорогою, — не помічаючи ані колдобин, ані лежачих поліцейських, — Саня вперше по-справжньому замислився: по ходу, там на парковці, щось реально случилося.
Небо за деревами почало ледь-ледь світліти — скоро буде світанок.
#на_хвилях_пшеничного_поля

20
23-04-26 18:53
Web версія
Пряме посилання
Антищоденник ✨

Потім він глянув на Вітька, який стояв і теж дивився ніби спантеличено — а й справді, як?
Пекучий біль пульсуюче наростав. Хтось заволав про швидку. Костян зробив ще крок назад і сів на асфальт. З кожним вдихом щось наче дорізало його зсередини. Руки почало трусити, з хвилею адреналіну доходило усвідомлення що сталося.
“І хто б міг подумати, га” — промовив на диво спокійний внутрішній голос. “Що так воно все й закінчиться”.
— Андрюха, блін… — промовив самими губами Костян. — Я ж казав тобі… Будь… обережним…
Світ перед очима затанцював, тьмяніючи, ніби перепивши портвейну на дискотеці.
А потім згаснув.
#на_хвилях_пшеничного_поля

10
23-04-25 16:47
Web версія
Пряме посилання
Антищоденник ✨

Thug life

27
23-04-23 08:49
Web версія
Антищоденник ✨

Хлопці: та яка депресія нема у мене ніякої депресії, то все фігня
Теж хлопці: в 22:48 в неділю ідуть на безлюдний берег Дніпра просто подивитися на воду

35
23-04-16 20:01
Web версія
Пряме посилання
Антищоденник ✨
Нарешті знайшов цю книгу 📙 💫
19
23-04-14 10:25
Web версія
Пряме посилання