Ганна Маляр

Ситуація практично по всій лінії фронту зараз ускладнена. Росіяни розуміють, що захід вже дозрів і готовий на них тиснути та ставити у дуже незручне становище. Тому наш ворог накаляє обстановку на фронті, збільшує тиск аби їх почали просити і вмовляти на перемовини, а вони тоді матимуть домінуючу позицію. Ось така в них логіка. Вони вже так робили. Звісно, чергове збільшення інтенсивності ворожих дій можна було б розцінювати і як рух до їх стратегічної задачі - захопити всю Україну і знищити державність. Але ж, вони паралельно включили своїх «хороших рускіх» і вже кілька разів «вкидували» різні мирні плани. Вони не хочуть почуватися злочинцями, яких змушують припинити вчинення злочину, вони хочуть почуватися великим політичним гравцем і вершити долю України, торгуючись з Заходом, а не з нами. Але це не означає, що вони досягнуть мети. Адже наступ на Харківщині зупинений і зараз наші війська не гірше тримають оборону. Так, у ворога є подекуди тактичне просування. Але в нас настільки нерівні сили. Наш супротив по факту значно перевищує наші можливості. Росіяни з усіма їхніми перевагами у зброї і людях, які вони нарощують постійно, - не можуть вже два роки вийти на ті межі які, планували. А ударом по Охматдиту вони ще раз нагадали всьому світу, що вони фашисти і з ними можна говорити лише мовою сили.

замах на умисне вбивство чи інсценування? Робити висновки з того, що потерпілий залишився живим і не дуже ушкоджений - некоректно. Не варто сприймати злочинців як людей, які не помиляються та ідеальним все розраховують. Так само, не варто одразу робити висновки з дій охоронців та служб безпеки. Бо до всіх форс-мажорів не підготуєшся. В житті трапляється таке, чого немає в підручниках, інструкціях і на тренінгах. Справжнє умисне вбивство від інсценування відрізняється насамперед - мотивом. Якщо посягав найманий вбивця, тоді треба з‘ясувати мотив замовника. Політиків зазвичай «замовляють» з політичних мотивів - пов’язаних з завоюванням, утриманням, усуненням або зловживанням владою. Якщо мотив саме такий, то до замаху чи вбивства вчиняється зазвичай цілий ряд дій спрямованих на досягнення політичної мети. І вбивство - це вже пік конфлікту та наслідок вичерпання всіх можливих важілів впливу та інструментів. Тому, все оточення політика добре розуміє хто це робив і навіщо. Бо вони вже були у цьому протистоянні. А отже правоохоронцям неважко встановити мотив і замовника, якщо слідство неупереджене. За політичними вбивствами та замахами можуть стояти і різні терористичні організації - в них своє уявлення та методи впливу на політику. У нас щоправда бувало, коли прибирали таким чином високопоставлених свідків різних державних схем і злочинів або конкурентів за доступ до державних потоків. Але то інша історія. Російські спецслужби ще полюбляють вбивати політиків, щоб збурити суспільство. В нас вони цим не раз промишляли. Але то теж інша історія. Ще політиків можуть бажати вбити через особисту неприязнь - фанатики різного штибу (політичні, релігійні), особи які вважають політика винним у своіх негараздах тощо. Мотив такого злочинця нескладно встановити, якщо затримати, бо це люди з певними психологічними особливостями, що добре дається в знаки під час готування до злочину та його виконання. І є ще один мотив посягань на життя політиків та відомих людей - жага слави та визнання. Ну, іноді так збочено люди це розуміють. Такий мотив теж зазвичай неважко встановити в процесі слідства. Так от, аби впевнено стверджувати, що то несправжній замах, а інсценування, треба в процесі слідства виключити всі інші мотиви - які мусять перевірятись. Робити висновки лише з новин не варто. Треба дочекатись хоч якихось результатів роботи правоохоронців.

Про «втому» західного суспільства від нашої війни. Процеси об‘єктивні, висновки - хибні. Слово «втома» зовсім не про це. І тим більше не варто заводити цю так би мовити «втому» у причиновий зв‘язок з допомогою західних партнерів. Навіть, якби це було не про війну, а про якусь іншу подію - ніхто не зможе дивитись з однаковим ентузіазмом більше року такі новини. Особливо якщо це про іншу країну. І це зовсім не «втома» від нашої війни. Це нормальний процес сприйняття інформації про одну і ту ж подію протягом такого тривалого часу. Всі, хто нам співчували, продовжують співчувати і вболівати за Україну. І це нормально, що всі чекали більших результатів від контр наступу і зараз дещо засмучені. Це адекватна реакція. Це як раз і підтверджує, що за нас вболівають. Всі чекали дива, але реальність дещо інша. І ми продовжуємо у цих складних умовах виборювати свою свободу. І ми не здаємось, а навпаки - міцнішаємо духом. Просто прийшов час змінювати подачу інформації про нашу війну для західної аудиторії. Це природній процес, коли подія стає такою тривалою у часі. Нещодавно, коли я була в Німеччині на запрошення власника німецького Looksfilm Гунара Дедьйо, ми це обговорювали з європейськими журналістами, документалістами та керівниками теле і кіно компаній. Вони всі хочуть подавати інформацію про нашу війну так, щоб їх глядач дивився з цікавістю. Я запропонувала їм декілька нових підходів до висвітлення нашої війни. Вже по-трохи працюємо над цим.

Як розуміти нинішню ситуацію на фронті? І на Сході, і на Півдні ворог хоче повернути втрачені під час звільнення наші території. Звісно, що росіяни не полишають мети вийти на кордони Донецької та Луганської областей, але судячи з нинішнього характеру дій - задачі станом на зараз менш амбітні. 🔹Втім, вони продовжують наступ на Куп‘янському, Лиманському і Бахмутському напрямках. Не рахуючись з власним втратами, вони рішуче воюють і кидають у бій все, що можуть. Тому, там зараз важко, наші в обороні героїчно стримують ворога.Є час від часу зміна положень сторін, але це така динаміка боїв. Авдіївка і Мар‘їнка - росіяни вже багато місяців намагаються взяти їх під контроль. Ситуація мінлива - тобто час від часу відбуваються серйозні загострення, бо ворог шукає наші слабкі місця, збирає власні сили і підбирає зручний момент для активізації. Зараз загострення. Численні штурми, обстріли, авіаудари. Але наші відбивають штурми і контролюють ці два населених пункти. На Запорізькому напрямку так само ворог хоче повернути звільнені нами території. Теж штурмує, але безуспішно. 🔹Коли ви намагаєтесь для себе викласти це у якусь картину, то варто пам‘ятати, що немає критеріїв за якими можна сказати - так як зараз це нормально чи відхилення. Бо війна не розвивається як організм людини, коли можна точно сказати, що вона має робити у два чи у три рочки. Кожна війна унікальна. Але ми завжди шукаємо точку відліку чи порівняння з іншими війнами. Це некоректно. Бо дуже багато у нашої війни умов і обставин, які характерні лише для неї. Основна риса нашої війни полягає у перевазі ворога в озброєнні та кількості людей. І це ключове, що впливає на хід подій. Долати це нам вдається завдяки професійності, вмотивованості та допомозі партнерів, але ☝️з різним успіхом. Іноді - це успішне звільнення територій, а більшою мірою - успішна зупинка ворога та оборона.

☝️300 тисяч загалом поранених та вбитих росіян за півтора роки їхнього повномасштабного вторгнення. За що всі ці люди залишаються з інвалідністю та віддають життя? 📌Мотивація. Один з двох факторів перемоги. Другий - зброя. Наша війна цікава з точки зору мотивації. Бо це двобій не лише зброї, це двобій мотиваціі та морального стану двох армій. ▪️Мотивації російських військових повністю описана у висновках Стенфордського тюремного експерименту Філіпа Зімбардо. Це експеримент про вплив влади та авторитету. Він показав наскільки люди стають покірними та легко навіюваними, якщо є ідеологія що виправдовує ї вчинки та яку підтримує авторитарна держава. І як ми бачимо з вами - це працює. Росіяни, попри втому та деморалізацію, наступають по багатьох напрямках. ▪️У нас інша мотивація. Захист Батьківщини і патріотизм. Нам ії ніхто не навіював. Це інстинкт самозбереження нації. Наша мотивація по своїй природі сильніша. Саме тому нашим військам вдається зупиняти ворога в якого перевага у зброї і у кількості людей. Але треба розуміти природу мотиваціі ворога. Вона криється в державній системі та режимі, які побудовані в РФ. Якщо на нашу мотивацію неможна вплинути, бо це мотивація виживання нації, то на мотивацію росіян можуть вплинути зміни всередині самої РФ. Бо ситуація часто впливає на поведінку людини більше ніж ії внутрішні особливості.І це підтвердив ще один відомий експеримент соціальної психології - експеримент Стенлі Мілгрема.

Проблема «воєнкомів» неоднозначна. Простих і швидких рішень немає. Хабар - це злочин, який вчиняють обидві сторони - і той, хто його бере, і той хто його дає. Тому відповідати перед законом повинні не лише воєнкоми. По-друге, те про що не прийнято публічно говорити, але воєнкоми до яких багато питань у слідства, разом з тим добре виконували плани мобілізації. Як то кажуть, одними і тими ж руками. Робили роботу і за себе, і за місцеві органи влади - про це нижче. Тож, формально замінити воєнкома неможна. Потрібно знайти людину, яка не була у схемі з попереднім, але добре знає і вміє робити саме цю роботу. Там є своя специфіка і якщо новий воєнком почне з нуля вчитись, ми як держава втрачаємо у мобілізаційному процесі кілька місяців. Ну і головне ❗️Оповіщення та прибуття громадян, які призиваються, повинні забезпечувати місцеві органи влади, а не ТЦК і воєнкоми. В Указі Президента чітко розподілені обов‘язки щодо мобілізаційного процесу. Ось коротко з Указу про мобілізацію: Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ТЦК та СП за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб – підприємців ☝️організувати та забезпечити в установленому порядку:☑️своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;☑️здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ….☑️виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України….☑️Головам обласних державних адміністрацій забезпечити створення та роботу обласних, районних та міських медичних комісій. ‼️Тому за хабарі питати треба з воєнкомів і тих, хто давав хабарі. А за забезпечення мобілізації насамперед з місцевих органів влади.

🔶Так як було - не буде. Нам важко це прийняти. Ми всі подумки мріємо про те, що колись буде як до війни чи бодай як до повномасштабного вторгнення.По-перше, це фізично неможливо, бо час іде лише вперед. По-друге, війни не завершуються поверненням всіх сторін у попередній стан. Наша війна масштабна і вона точно призведе до зміни геополітичних центрів впливу за межами України. Тому це війна не тільки за наші території.Зміняться і безпекові союзи та конфігурації. З‘являться нові регіональні лідери. І шлях до цих змін різні країни прокладають своєю позицією до війни в Україні. 🔺Але ключові зміни, до яких повинна призвести ця війна - це зміни в Росії. Росія у своєму нинішньому виді не припинить війну. Вони можуть взяти паузу для накопичення сил, щоб рушити пізніше. Як вони це постійно роблять на східних напрямках. ▪️Перемогти та зупинити РФ можливо поєднавши два процеси: ➖військова перемога (для якої потрібна зброя) ➖запуск змін в самій РФ Обидва пункти потребують спільних зусиль та підтримки міжнародних партнерів.І це не лише питання наших спроможностей, які поступаються Росії як в кількості озброєння, так і в кількості військових. Це питання масштабу і ризиків нашоі війни. Вони можуть зачепити десятки інших країн.

Активні бойові дії, які тривають більше місяця, не можуть зберігати однакову інтенсивність. Будуть хвилі і спалахи активності кожної із сторін. Будуть періоди сповільнення та відчутного зниження активності. Це пов‘язано з багатьма факторами, але насамперед з тим, що будь-яке військо після активного періоду потребує відновлення і підготовки до наступного етапу активності. Приклад, який на поверхні, дії росіян на Куп‘янському напрямку. В середині липня цього року російська армія там рушила в наступ. Були важкі бої. Росіян вдалось зупинити і відчутно знищити їхню живу силу та техніку. Після цього вони два місяці відновлювали втрати і готувались до нового наступу. Відповідно активність бойових дій була знижена і навіть були дні без ворожих атак і штурмів. Наші теж укріплювались і готувались до відсічі. Тому зараз, коли росіяни знову там активізувались, їм не вдається досягнути поставлених задач, але інтенсивність бойових дій висока і бої важкі. По факту обидві хвилі російського наступу завершуються без зміни положень. Але для нас це серйозний результат - ми захистили свою територію від просування ворога. Інша ситуація, але теж «хвилями», відбувається і на півдні. Неможливо проводити тривалу наступальну операцію з однаковою інтенсивністю. Тому, зниження активності бойових дій або відсутність відчутного просування вперед у тому чи іншому регіоні, це не глухий кут війни, це - одна з її фаз, після якої кожна із сторін відкорегує або змінить свої дії.

Людство поки не має інструментів запобігання війнам. Жоден напрацьований після Другоі світової механізм протидії не працює. Зупинити зброю можна тільки ще потужнішою зброєю. Але це не зупиняє війни як такі. І якщо про інші запобіжники війни можна дискутувати - системи колективної безпеки, міжнародне право, озброєння/роззброєння, санкції, перемовини тощо, то невідворотність покарання є аксіоматично механізмом запобігання злочиннам. А агресивна війна - це злочин. Натомість, інструмент покаранная за війну взагалі не працює. Після Нюрнбергського процесу міжнародні суди не виносили вироки за агресивну війну. Попри те, що війни були завжди. Міжнародна кримінальна юстиція щодо цього злочину наразі неспроможна. Безкарність Путіна розв‘язує руки іншим. І зараз міжнародне співтовариство повинно змінити норми міжнародного права і підходи міжнародних судів щодо відповідальності за війну. Ці норми та процедури повинні стати ефективними та почати виконувати своі задачі, зокрема - запобігати вчиненню агресії різними країнами.

Хід війни залежить від багатьох факторів, в тому числі від технологічного прориву воюючих сторін. Ми дивимось на війну зсередини – скільки кілометрів на якому напрямку просунулись, яку зброю нам дали партнери. Якщо так дивитись, то ситуація вкрай складна. Просуваємось станом на зараз повільно – кілька сотень метрів на день на сході і на півдні, а почасти бої завершуються без зміни положень. Допомогу нам дають, але цього не вистачає. Світ не готувався до нашої війни і не робив запаси. Тому, щоб щось прогнозувати, варто вийти з цього рівня аналізу подій. Війна – це тектонічний зсув еволюційних процесів соціуму. Вперед чи назад – буває по-різному. Велику роль у цьому зсуві грає технологічний прорив. Він і визначить хід війни. Це для нас війна може завершитись збереженням або втратою держави, а для еволюції вона мусить завершитись виходом на нові технології ведення війни і нові зразки озброєння. Незалежно від того, хто в ній виграє. Зараз по характеру війни це вже очевидно. Почали воювати з великою кількістю радянських зразків. Їх епоха фактично завершилась і ми дуже вчасно перейшли на натівські калібри. У ворога значно більше зброї, але ми вийшли більш менш на паритет у війні за рахунок професійності наших військових та їх вмотивованості. Тепер, щоб глобально зрушити хід війни і завершити її, потрібен прорив технологій. Фактично, з обох боків вже починається ця гонка. Війна і її потреби дуже прискорюють технологічні процеси. Це і є передвісник того, що у цієї війни є кінець у передбачуваному майбутньому.