Він - єдиний, хто зумів вийти із "Азовсталі" й не потрапитив полон до московитів.Олександр Іванцов,позивний Схід."Я родом із Луганщини, та завжди брав участь у проукраїнських заходах і сутичках із проросійськими силами. У 2015-му приєднався до "Азову"після загибелі на фронті двох моїх друзів.Коли росія почала повномасштабну війну, я працював за кордоном. Через кілька днів повернувся до України - ніколи б не пробачив собі, якби вчинив інакше.У березні 22-го знову долучився до війська й прилетів в уже оточений Маріуполь. Друзі дуже зраділи моїй появі.Коли ми отримали наказ здатися, я не хотів його дотримуватися і вирішив залишитися на "Азовсталі". Розповів усім про своє рішення і, коли комбінат залишив останній наш солдат, сховався в тунелі. У мене були із собою невеликі запаси води, їжі, чай, кава, матрац і спальний мішок. Я знав, що мій план може здатися трохи божевільним, але на той час він був переконаний, що маю більше шансів вижити, сховавшись, ніж здавшись ворогам. Я планував переховуватися на комбінаті 10 днів, сподіваючись, що за цей час росіяни послаблять пильність і що я зможу вийти звідти. Втім, за тиждень з'їв усі шість банок тушкованої курки, 10 банок сардин і випив майже всю воду з восьми півторалітрових пляшок. Я почувався дуже погано. Я зрозумів, що мушу йти, бо не зможу прожити там ще три дні.Тож переодягнувся в цивільне, позбувся зброї й вийшов на територію заводу. Я уникав ворожих позицій, бо росіяни дуже й не ховалися. Мені знадобилося шість годин, аби вийти до Маріуполя. Я планував дійти до району, де жив раніше, щоб попросити знайомих про допомогу, поїсти й помитися. Втім, все пройшло не так, як я очікував, адже місто було повністю зруйнованим. Я бачив тіла тварин, людські тіла. Валялися частини тіл. Могла лежати рука, яку кудись тягнув пес...Я зрозумів, що потрібно вибратися з міста й прямувати на територію, контрольовану Україною, аби вижити. У мене були сталеві нерви, жодних емоцій, жодних думок. Тільки цілеспрямованість і холодний розрахунок. По дорозі мені допомагали люди, яких зустрічав випадково. Як-от, жіночка, що дала мені напитися води з колодязя.Загалом я подолав 200 кілометрів за 18 днів. Ноги були в крові, я втратив 11 кілограмів, а спина і коліна так сильно боліли, що було важко ходити.Коли я нарешті дійшов до українських військових, вперше за 18 днів зміг поїсти й випити кави. Я ніколи не куштував кращого хот-дога і не пив кращої кави.Наразі я знову в ЗСУ і борюсь за Україну."Сильний і незламний.Олександр Іванцов❤️Оніщенко Людмила
Олена Пчілка — потужна женщіна, мати Лесі Українки, теж феміністка. В носі мала всю царську владу, на відкритті пам'ятника Котляревському виступила українською, наплювала на сувору імперську заборону. Ввела моду на вишиванки. На святкуванні роковин Шевченка огорнула його пам'ятник жовтоблакитним прапором. Знову скандал і захват публіки. Коли до Петербурга їхала делегація вимагати скасування Емського указу, у її складі була й Пчілка. Мати шістьох дітей. Це, до речі, вона придумала псевдо "Леся Українка", яке більше пасувало б маленькій дівчинці, а не письменниці зі світовим іменем. Уявляєте, як Лесі було жити з такою владною авторитарною маман? А ще Олена Пчілка вигадала слова "палкий" і "променистий". Марко Вовчок тоді дуже обурювалася, що оці молоді псують прекрасну народну мову. Але й сама Вовчок була жінка-агонь. Теж феміністка. У неї був закоханий Пантелеймон Куліш, допомагав друкуватися. А коли отримав відкоша, почав усім розповідати, що не могла жінка написати такі твори, ну де там. Це він все за неї дописував і переписував. Ага, звісно. Як писав про Марко Вовчок Домонович "Куліш хотів, щоб обраниця належала тільки йому, а вона воліла належати лише собі". Їде з Тургєнєвим у Францію, отримує особисто від Жуля Верна ексклюзивне право перекладати його твори.Єдине, на що люди готові витрачати свій час — це історії. Соломія Павличко знала, що робила, коли досліджувала листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Так само, і коли писала статтю "Агатангел Кримський: політичний українець, арабіст і потенційна гей-ікона". Силу історії розуміє Тімоті Снайдер, коли пише Червоний князь і згадує про гомосексуальність Архікнязя Вільгельма фон Габсбурґа Василю Вишиваного. Розуміє Оксана Забужко, коли на кожному виступі переповідає чиїсь дуже особисті історії. Коли пише вірш про Лесю Українку: "Лариса Петрівна Косач-Мержинська котить дитячий візочок". Це розуміє Іван Малкович, коли пише вірш про Миколу Леонтовича:"за вікнами бежево-перламутрового кадилаканеспішно пропливає різдвяний нью-йорк святкові засніжені вулиці ілюмінованосяйливими різноколірними людьми......і раз за разом звучить "щедрик"хтось із веселого натовпу впізнає його:- дивіться дивіться - це ж сам містер леонтовичавтор carol of the bells!"Знайдіть це відео із Малковичем, це щось неймовірне. Ти одразу бачиш Один Вдома, гірлянди, і нашого Леонтовича, який насправді ніколи не був у США, бо так, його застрелив НКВДист, що напросився переночувати. До речі, поїздку на гастролі за кордон хору Кошиця, що виконував "Щедрик" ще за життя Леонтовича, проспонсорував Симон Петлюра. Звісно, увага до життя людини не гарантує, що вона залишиться в історії. Але страшно там залишитися і не бути нікому цікавим.Текст @Khrystyna MorozovaМал. О.Сорохтей. Шевченко зизом. 1922р.
❌😥🇺🇦Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення західноукраїнських земель з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки срср В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів срср від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей урср членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості срср робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ урср Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.Основними організаторами і виконавцями депортації стали мгб та мвд урср. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра мвд М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад мгб – 6 859 осіб, збройні сили – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів мгб довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року.У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено.Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів срср. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років.Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців організованою комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованою польською комуністичною владою.
20 жовтня 1930 р. у Москві більшовики розстріляли oнука сестри Тараса Шевченка — Ярини, 39-річного генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника .Нащадок кріпаків склав іспити за курс гімназії. Пройшов усю Першу світову. У березні-квітні 1917 року організатор українського "Першого Сімферопільського полку імені Гетьмана Дорошенка". Член Центральної Ради, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу Михайла Муравйова.9 листопада 1918 Тютюнника як учасника підпільника Революційного штабу Києва заарештовано, знаходився в Лук'янівській в'язниці в камерах поруч із отаманом Палієнком та сотником Могилева Андрієм Вовком. В грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя О. Долгорукова. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук'янівській в'язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії. В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР.У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків. 8 листопада головний отаман Петлюра призначив Ю.Тютюнника командувачем армії УНР. З 6 грудня 1919 року — по 5 травня 1920 року Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича-Павленка. За участь у Першому Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав орден "Залізного Хреста" за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять. У жовтні 1920 Тютюнник підвищений до генеральського звання. Після інтернування українських частин у Польщі Тютюнник не склав зброї.16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для публіки повідомлено, що він здався добровільно, погодився на співпрацю з урядом УСРР. У цей час Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, в політичних цілях. Генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладі. Тому чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або усім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднив звернення "До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції" та написав покаянного листа В. Затонському.Юрій Йосипович Тютюнник – автор низки книг; працював у ВУФКУ сценаристом (сценарій фільму "Звенигора" (1927), спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком). Грав себе в українських фільмах: у художньо-документальному "П. К. П." ("Пілсудський купив Петлюру"), у першому варіанті "Звенигори" тощо). Харківський адвокат Олександр Семененко про "ПКП" писав: "Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль.У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити."Під час роботи на Одеській кінофабриці блискучий оповідач Юрко Тютюнник потоваришував з Юрієм Яновським, і той на основі спогадів створив роман-думу "Чотири шаблі".Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) у Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради Надією Суровцовою працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів і сценариста Тютюнника.В кінці того ж 1930 року Тютюнник-Левицька вкотре звернулася до владних органів із проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку. Відомо, що Віра Андріївна з двома дочками (старша донька: Тютюнник Ольга Юріївна (1918 р.н.) до 1932 року проживала на станції Кущевка Північно-Кавказького краю.Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.Ганна Черкаська
15 жовтня 1959 року агент КГБ СССР Богдан Сташинський в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайрштрассе в Мюнхені убив провідника ОУН Степана Бандеру. Дочекавшись його появи, Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив Бандері в обличчя струменем розчину ціанистого калію. Богдан Сташинський був уродженцем села Борщовичі на Львівщині й походив із родини, що активно підтримувала ОУН. Однак на початку 1950-х його завербували сталінські спецслужби. 12 жовтня 1957 року в Мюнхені він, використовуючи спеціальний пістолет з синильною кислотою, вбив одного з лідерів ОУН Лева Ребета, який був опонентом Степана Бандери. Вбивство ж самого Бандери два роки по тому давало змогу звинуватити в ньому прихильників Ребета або західнонімецькі спецслужби. Після успішного виконання завдання Сташинського відправили до москви, де нагородили орденом Червоного Прапора.Проте вбивця закохався в німкеню Інге Поль, одружився з нею і ввечері 12 серпня 1961 року, за лічені години до початку будівництва Берлінського муру, втік разом із нею в Західний Берлін. Там Сташинський зізнався у вбивстві Ребета й Бандери. 16 жовтня 1962 року Федеральний суд Карлсруе засудив Сташинського тільки до 8 років тюрми, оскільки винним у злочині вважався СССР, а Сташинський – лише виконавцем злочинних наказів. Через 4 роки його достроково звільнили й передали ЦРУ, після чого сліди Сташинського губляться. За найпоширенішою версією, він знайшов прихисток у Південно-Африканській Республіці.Історія без міфів | YouTube | Instagram | Facebook | Threads
БітокЗ самого початку всього цього кріпто-двіжа розказували, що це буде альтернатива цим вашим фіатним грошам. Геть від цієї законтрольованої фінансової системи. Купа народу інвестує, точніше спекулює в надії заробити більше ніж на класичних ринках. Іноді вдається...Іноді буває як в п'ятницю. На класичних ринках торгівля йде з понеділка до пятниці, потім остання біржа закривається і потім всі вихідні трейдери чекають на відкриття перших бірж в понеділок, і далі аж до відкриття та закриття американського ринку.Трамп видав новину про тарифи на Китай після закриття американської біржі, тому умовний креш на класичних ринках "завис" аж до понеділка. Реакція, або буде, або ні, але вона вже буде менш психованою ніж на ринку криптоактивів, який відреаугвав одразу.Фанати кріпти можуть торгуватись своїми коїнами цілодобово в режимі 24/7, тому одразу почались падіння криптоактивів. Але стоп... а чому кріпта взагалі падає? Якщо кріптани так вірять в свої коїни, то хай вираховують ціни один одного в своїх коїнах. Там скільки ETH в одному BTC. Чому їх взагалі цікавить ціна біткойна в доларах? Отож.Або чому вона падає? Або якась частина кріптанів зрозуміла, що зараз ринок можливо буде падати через китайські тарифи, тому треба на всяк випадок вийти в кеш (грубо кажучи доларовий, а не коїнський), тому давай продавати свої коїни - ціна в долларах на які поповзла донизу. Першими повалились якраз найнепотрібніші з них всілякі шіткоїни, бо такий баласт скидають першим. Але воно і так більш волатильне, тому шіткойн падатиме гірше ніж більш поважний біткойн. Якби кріптани виходили з біткойна в етереум, то біткойн би падав, а етереум зростав. Але падає все в доларовому еквіваленті, а отже вибігають кріптани в класичні фіатні нудні долари-євро. А потім закривається купа дериватних позицій, які реагують на зміни ціни коїнів і так по колу.Дуже може бути, що в понеділок класичний ринок спокійно переживе ще одну тарифну війну Трампа, але кріптонів завжди буде трусити більше, бо вони торгують цілодобово на два дні довше. Тому будь-яка херня, що була сказана-зроблена в суботу, до понеділка на класичному ринку може не "дожити", а ось кріптани будуть її страшенно переживати в цю ж суботу. Особливо, якщо рахувати ціну своїх коїнів в класичних грошах як єдине мірило хоч якогось еквіваленту вартості цих дігітальних тюльпанів.Антон Павлушко.
Дуже шкода, що маючи можливість перевіряти інформацію, саме вітчизняні медіа вмить розносять фейки у воюючій країні. І вже не дивує, що це робиться синхронно з російською пропагандою. Шкода, що саме наші ЗМІ не доносять до громадян України стратегію, внаслідок якої ми здобудемо хоча б можливість проведення самих виборів. Проте завдяки їм ми знаємо все про рейтинги, партії, штаби і навіть про те, кому варто чи не варто займатися політикою.Я не визнаю жодних ідей проведення виборів під час війни. Кожний, хто отримує пропозицію від начебто мого прізвища долучитися до будь-яких процесів через будь-яку організацію, має повідомити про це правоохоронні органи. Я не створюю ні штабів, ні партій і принципово не маю жодних звʼязків з будь-якою політичною силою. Допоки у мене є можливість служити державі - я буду це робити. Моя позиція незмінна: поки триває війна, вибори в Україні до її державних органів неможливі.Ворог, не здобувши перемогу на фронті, як і 100 років тому, використовує вже сучасні можливості, такі як анонімні джерела, боти та медіа, розпорошує наше суспільство і готує нас до виборів, але в державну думу країни, що нас вбиває. І до речі - їх оголосять востаннє саме анонімні джерела. Потім - це буде правда. Лише обʼєднана нація здатна вистояти. Тримаймо стрій🇺🇦
З подивом дізнався (*ніт*), що іще один із колишніх топів Банкової виявився антиукраїнською наволоччю під прикриттям, роками таємно виношував ненависть до бєнєровцев і хоче здати путіну 4 області+Крим. Слухайте, а це точно останній зрадник в оточенні Зеленського? А то мало лі, може там іще пару таємних агентів Кремля залишились невиявлених під крилом нашого Святого Володимира? Я якось чув, що в Міші Подоляка - брат російський ГРУшник. Та і сам Міша закинутий в Україну з території Білорусі за нез'ясованих обставин. А ще незрозуміло, яким чином Зеленський вступив в контакт з ГРУшником Андрієм Деркачем? І з ким у владі Богуслаєв погодив зняття українських санкцій з РФ, що вертолітні двигуни Моторсіч пішли у рашку? Найближча помічниця Зеленського Марія Левченко теж мутна. До 2019 року ця пані очолювала в Україні філію ФСБ під назвою "ЦЕНТР ЗДОРОВОЇ МОЛОДІ РОСІЇ". А це між іншим - організація прикриття для ФСБ, - як про це свідчив у Пролетарському районному суді Ростова-на-Дону сам же засновник цієї організації Ніколай Каклюгін (позаштатний співробітник ФСБ під прикриттям нарколога). А чоловік Марії Левченко, Гогілашвілі, який також очолював ЦЗМ в Україні разом з дружиною, це громадянин РФ. Та не простий, а такий, що працював помічником російського депутата-неандертальця Ніколая Валуєва. Ці двоє часом - не подружжя під прикриттям, як ото із шпигунських фільмів? Тоді не дивно, звідки плани контрнаступу 2023 року опинилися в Москві. Оточення Зе наскрізь діряве. Андрєй Борісовіч Єрмак ручався за Люсю. А виявилось це саме той суб'єкт, на якого Зеленський мав накладати свої санкції (а не на Порошенка) за те, що напхав в його оточення зрадників. Чи це сам Зеленський сформував свою команду із кротів? Володя, чому навколо тебе так багато російської агентури?Джон Сміт
Музика - Тарас Компаніченко, слова - Дмитро КорчинськийЯк верба над ставком,Як під стріхою обріз,Як дівчина в садочку,Як шматок, що відгриз,Доки Богу не знудились люде, Завжди Україна буде! Вона буде велика, ще більше, ніж ця,На наших наколках, у наших серцях,Попри смерть, небезпеки, облуди, Попри всіх, попри все вона буде! Як зоря над стернею,Як Христос в небесах,Як на свято свободиПід прем'єром фугас,Знайте, іроди, вішайтесь, юди - Зажди Україна буде! Вона таки буде на ваших кістках,На долоні, якою руків'я стискав,Попри глум президента-приблуди, Попри страх, попри стрьом вона буде! Як тумани над яром,Як цнотливе "облиш!",Як у п'ятницю танці(За халявою ніж),Доки б'ється кохання у груди - Зажди Україна буде! Вона буде - нехай повсихають моря!Найбільша в'язниця для нас замала.На Захід, на Схід і усюди - Попри сумнів і сум вона буде! Як чумак на шляху,Як у лузі калина,Як у схроні боївка,Як пісня, що лине,Упаде вавилонська споруда - Та завжди Україна буде! Вона буде - хай вдавиться люттю Москва.Ти прости москалів і надгробок постав,Щоб не вилізли звідти нікуди,Скрізь лише Україна буде!Доки б'ється кохання у груди -Свята Україна - буде!
***Не раз мені здається,що я прожив тисячу років.Заглядаючи в криницю свого життя,я не бачу маленького дзеркальця води,так далеко воно від моїх очей.Та коли я, закривши очі, хочу згадати,що найглибше запало в душу мою,-бачу твій образ, моя дівчинко,моя любове тиха.Навіть моє дитинство погасне в пам’яті,навіть стежка, якою я бігав до школи, заросте,навіть сам я зникну за перелазом життя,але ти, моя дівчинко,моя тиха любове, житимеш у моїх словахвічно.* * *Обніми мене руками,Пригорни мене крильми,Вкрий цілунками-листками,У свій сон мене візьми.Спи спокійно до світання,Не тривожся, не будись,Щоб тривало в сні кохання,Мов на явині колись.І вчини, щоб з того мління,Замлівання, сновиття,Маревіння, сновидіння,Не вернувсь я до життя.***Моя любове, ти як Бог, –Я вже не вірю, що ти є.У безлічі земних тривогЗгубилося ім’я твоє.Та я належу ще тобі,Хоч сам від себе це таю,Хоч не в молитві, а в клятьбіЯ силу згадую твою.Жорстоко в правоті своїйНевірство не суди моє.З’явись, благослови, зігрій,Якщо ти є, якщо ти є!
TGLIST.COM.UA
