Я з України

Німеччина: призов 2026 та ціна свободиНа тлі зростаючої напруги у Європі, Бундестаг вчора схвалив законопроєкт про реформу призову до збройних сил ФРН. Згідно з цим рішенням, вже з 2026 року 18-річні німці почнуть отримувати анкети, а до 2027 року чоловіки, народжені після 2008-го, чекатимуть медогляду.Реакція не забарилася: студенти оголосили масштабний протест у 90 містах проти можливого призову.Але справжнім шоком стала заява 18-річного Яна Вагнера в ефірі ARD: “Краще жити в Німеччині під владою путіна, ніж воювати за Німеччину". Ця фраза показала нерозуміння того, що таке окупація, у покоління "кошенят із рожевими мордочками", вихованих у тепличних умовах демократії.Ці молоді люди, які ніколи не знали війни, тоталітаризму та дефіциту, вірять, що "жити під путіним" - це просто змінити табличку на дверях, зберігши при цьому свій високий рівень життя. Це трагічна ілюзія. Є такі наївні і в Україні.Як живеться "під владою Москви"? Старше покоління, особливо у Східній Німеччині (колишня НДР), пам'ятає це дуже добре: це нескінченна цензура, це "Штазі", це деградація культури, це вимушене забуття власної мови та нав’язування чужих "скрєп". Жити під путіним - це віддати своє майбутнє в руки тих, хто керує виключно за допомогою страху та сили. Це перетворитися або на принижену жертву, або, що гірше, на посібника окупаційного режиму. Землі колишньої НДР ще досі відхаркують наслідки.Досвід України кричить просту істину: коли не готовий воювати за власну державу, туди приходять мільйони "путіних", щоб забрати все, що ти створив і чим жив.Європейські суспільства не можуть називатися високорозвиненими тільки за рівнем ВВП. Їхня справжня цінність вимірюється готовністю громадян захищати свій вибір і свою свободу. Поки що цей урок Європа отримує лише завдяки українцям, які платять найвищу ціну, даючи світові час усвідомити: свобода - це не право, не данність від народження, це здобуток, який потрібно захищати.P.S.: Молодим німцям радимо переглянути захопливий фільм "Гуд бай, Ленін".(Дозвольте доповісти)

Двері різко відчинились і до кабінета Винниченка зайшов Петлюра. В руках він тримав папірець, який одразу кинув на стіл Голові Директорії.«Пане Голово, подивіться, що сьогодні 29 листопада 1918 поширюють по всій Україні!»Винниченко відірвав голову від робочих документів і взяв у руки папірець.В руках у нього був Маніфест створеного 28 листопада 1918 року у Курську Тимчасового робітничого селянського уряду України.Винниченко пробіг очима по тексту...Ми робітничий Уряд України оголошуємо себе єдиним легітимним органом влади...Ми оголошуємо поновлення радянської влади...Ми закликаємо до боротьби проти Директорії...Винниченко нічого не розумів... Адже на днях Ленін і Троцький обіцяли повну підтримку Директорії, гарантуючи не втручатися у справи України...«Петлюра, що за невдалі жарти, спитав Винниченко, - Ти знову інтригуєш?Повторюю з Росією у нас мир. Війни не буде. Нам не потрібна ні армія, ні мобілізація.Припиняй.Краіна втомилась від війни. Нам потрібен мир. За будь-яку ціну»Петлюра з сумом подивився на трохи переляканого Винниченка.«Володю - це не жарти. Вчора 28 листопада, в Курську був створений цей Уряд... Найближчим часом нас чекає повномасштабна війна з Росією...»«Симоне, ти перебільшуєш, - сказав Винниченко. Радянська Росія - наші друзі. Зараз напишемо їм телеграму і все вияснимо...»Так, або приблизно так, понад 100 років тому гібридно розпочиналась чергова російсько-українська війна, яка за декілька років завершилась поразкою українців В цій війні Росія задіяла всі ті самі елементи гібридної війни, які застосовує зараз проти України...Пропаганду, інформаційні атаки, тактика «вежливих человечков» (бойові дії вона вела, від імені маріонеточного Тимчасового Уряду України, який знаходився на територіі Росії.І звісно повномасштабне вторгнення.На всі дипломатичні ноти Директорії ( а їх протягом грудня-січня було більше двох десятків) Ленін відповідав просто «нас там нєт.» Дослівно «військ РСФРР в Україні нема, а проти Директорії воює армія «українського радянського уряду, який є цілком незалежний»Через внутрішні протиріччя та не здатність побудувати ефективний бюрократичний державний апарат Директорія не змогла ефективно протистояти бвльшовикам...Що завадило зупинити росіян?По перше, тодішні керівники держави не могли повірити що Росія може розпочати війну...По друге, вони до останнього вірили, що можуть домовитись з Росією «десь посередині»По третє внутрішні сварки і репресії проти однодумців...По четверте, провалена соціально-економічна політика...Як наслідок - повне фіаско у протистоянні з росіянами...У лютому 1919 більшовики захопили Київ, розпочавши у столиці України чергову хвилю червоного терору…А пізніше нас чекав Великий голод та Великий терор 30-их років Пройшло понад сто років...Знову триває україно-російська війнаВиклики та загрози - не змінились...Сподіваюсь, цього разу ми врахуємо помилки і виграємо протистояння з Росією.Віктор Таран.

Декілька цікавих фактів про СЕКС.***1. Оргазм продовжує життя.2. У теплих умовах оргазм настає швидше.3. Кавомани отримують від сексу більше задоволення.4. Курці займаються сексом у 2 рази менше.5. Обрізання крайньої плоті у чоловіків підвищує тривалість статевого акту.6. 70% жінок при виборі шоколаду або сексу, виберуть шоколад.7. Від 10 до 12% жінок ніколи в житті не досягали оргазму, серед них була навіть Мерилін Монро.8. Фінансові працівники, бухгалтери та касири найбільш відкриті до сексуальних експериментів.9. Лише один відсоток жінок здатні отримати оргазм від ласки грудей.10. Ділянка мозку, яка відповідає за страх і тривогу під час сексу, відключається.11. Абсолютним лідером із усіх бажань, яких хочеться нормальному чоловікові, є мінет.13. Статистика каже, що випадковому статевому зв'язку надають перевагу жінки, які не впевнені у своєму зовнішньому вигляді.14. Нація, що найчастіше займається сексом у світі, – грецька. На одну пару припадає близько 138 разів зносин на рік.15. Найрідше на планеті сексом займаються японці. Вони займаються сексом приблизно 45 разів на рік.16. Деякі жінки здатні отримати оргазм лише від поцілунків чи сильного стиснення ніг.*Тема широка і не має меж, і факти не є сюрпризом, чи все ж таки?

Він не мав українського коріння. Але мав українське серце 💛 Його не кликала політика. Не кликали посади.Його покликали мертвi.▫️ Ті, кого намагались стерти. Ті, кого змусили мовчати.І Джеймс Мейс – індіанець із племені черокі – сказав за них те, що боялися сказати навіть живі. Історію найбільшої української трагедії ХХ століття розповів світові не українець. А той, хто вивчив нашу мову, наш біль і нашу гідність – і зробив їх своїми. ▫️ Джеймс Мейс – американський історик, політолог, журналіст, дослідник Голодомору в Україні. Українська історія Джеймса Мейса почалася тоді, коли він, ще зовсім юний 21-річний студент Мічиганського університету, слухав лекцію про Голокост. Викладач згадав і про Великий голод в Україні – трагедію далеко не менших масштабів.Мейс не повірив: “Не може бути! Інакше ми знали б про це!”▫️ Можливо, саме тоді наші мертвi вибрали його, як згодом не раз повторюватиме сам дослідник. ▫️ На початку 80-их років Мейс очолював Комісію Конгресу США з вивчення причин Голодомору в Україні. Досліджував архівні документи, зібрав кілька сотень свідчень очевидців. Фактично, світ дізнався про український Голодомор саме завдяки цим дослідженням. Саме завдяки йому моторошна правда дійшла й до України, де слово “Голодомор” упродовж п’яти з половиною десятиліть було під забороною. Здавалося, на нього чекала блискуча академічна кар’єра. Та за прихильність до України довелося заплатити дорогу ціну: Мейса цькували українофоби від науки, перед ним зачинилися двері науково-дослідних закладів Америки. Морально пригнічений, 1993 року він приїздить в Україну і цього разу залишається тут назавжди. 💙 Американець, який присвятив своє життя історії України, не маючи жодного українського кореня, переїхав до України і прожив тут 12 років. "Не можна займатися історією Голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем”, – часто говорив Джеймс Мейс. Америка була його батьківщиною, але Україна стала його долею 💛 Він вивчив українську мову, сам опитав багатьох вцілілих свідків Голодомору. В Україні Джеймс зустрів справжнє кохання, споріднену душу — письменницю Наталю Дзюбенко. Віддану дружину, яка опікувалася своїм чоловіком — нетиповим, позбавленим щонайменшого практицизму. 🤍 Познайомили їх спільні інтереси: Наталя Дзюбенко редагувала книгу-меморіал про Голодомор. Подружжя Мейсів мешкало у невеличкій кімнатці в спальному районі Києва — на Троєщині, жили дуже скромно. Джеймс Мейс вмирав фізично двічі.Першого разу — після складної операції, коли, здавалося, шансів майже не лишилося. Але сталося диво. Він вижив. Не просто для того, щоб жити — а щоб і далі говорити світові правду про одну з найстрашніших трагедій ХХ століття.У лютому 2003 року, вже після клінічної смерті, він знайшов у собі сили вийти на трибуну Верховної Ради — на слуханнях, присвячених Голодомору.Блідий, виснажений, але тримався — він підвівся і нагадав депутатам про мільйони, yбитиx голодом, про яких надто довго змушували мовчати. Закінчив виступ словами: «Слава Україні!»Його промову проігнорували.І тоді він звернувся вже не до них, а до всіх українців — із закликом щороку в День памʼяті ставити у вікнах свічки за тими, хто загинув від Голодомору 🕯️ ▫️ Мейс не дожив два з половиною роки до того, як здійснилась його мрія — у 2006 році Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор геноцидом українського народу. Але саме він запалив першу свічку памʼяті. І показав, як зробити це так, щоб її побачив увесь світ. 🕯️ Запалімо сьогодні свічку.Так, як він просив.Так, як заслуговують ті, про кого він не дозволив забути.

А от аудит Рахункової палати, опублікований у жовтні, вказує на таке:- з 35,9 мільярдів гривень, закладених на захист енергетичної інфраструктури у 2023–2024 роках, фактично було використано лише 18,7 мільярдів. Аудит показав, що проєкт не відповідав стандартам сучасного проєктного менеджменту. Корупційна схема, вчора викрита НАБУ в «Енергоатомі», стосувалася, зокрема, і коштів, призначених для фізичного захисту енергооб’єктів. В «Енергоатомі» сьогодні скликають спецзасідання для оцінки ситуації і визначення відповідних дій.У вчорашньому вечірньому зверненні президент Зеленський заявив, що підтримує розслідування, і що «будь-які результативні дії проти корупції дуже потрібні, невідворотність покарання потрібна». Ну і все. Лайт-звернення. Уявляю, як там все літає і істерить в ОП. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко заявила, що «очікує процесуальних дій» і «Кабінет міністрів готовий сприяти розслідуванню НАБУ та САП».Міністерка енергетики Світлана Гринчук сказала, що «ми будемо із цим кейсом розбиратися і реагувати, відповідно до результатів розслідування». Станом на вечір, 10 листопада, у Верховній Раді зареєстрували два проєкти постанов про звільнення чинних міністрів з посади - міністерку енергетики Світлану Гринчук та сумнозвісного міністра юстиції Германа Галущенка. Найближче засідання Верховної ради, на якому можуть розглянути ці документи, відбудеться 18 листопада.Зеленський має піти. Його мляві запевняння, що він більше не балотуватиметься, а він почав про це говорити, мало заспокоює і зовсім не обнадіює. Можливо, розмови про те, що на останній зустрічі в США йому пообіцяли так званий «золотий парашут», не такі вже й розмови. Наче б то Зеленського запевнили не розслідувати його «діяльність» в обмін на обіцянку щезнути з української політики назавжди. І мова йде лише про нього. Всі інші, найближчі – родичі, куми, однокласники і «гаманці», - мають відповідати за законом. Знаєте, я би сама якнайскоріше видала йому той «золотий парашут», лиш би очі його не бачили. Ніколи. І припиніть стогнати (хто і досі це практикує), що він «не втік», «втримав країну» і «від відповідальності постарів і втомився». Це люди не втекли, постаріли і втомилися, це ЗСУ втримали країну. А вони весь цей час крали, багатіли і ржали над нами. Жаль лише, що поки сонце зійде, то роса очі виїсть. Zoya Kazanzhy

😡Я тільки зараз побачив, скільки знайшли бабла...Ні, давайте так.Скільки тут еваків?Скільки тут НРК? Скільки тут дронів? Скільки життів могли врятувати ці гроші, скільки вилікувати, скільки допомогти, скільки захистити, скільки зігріти?А вони гріють матраси чортів, яким вже немає куди їх витрачати, але вони, все одно, їх беруть, беруть і беруть. Як вам, виродки, тепло? Тепло на сльозах дітей та матерів спиться? Гріють вам серце ці гроші? Нормально вам віддавати гроші черговій ескортниці, поки ми тут на тачки бійцям ледве збираємо? Добре вам сумки з грошима тягати, поки бійці вручну тягають БК десятки кілометрів?Не жме совість? Все добре? Скільки тут бабок, я просто вражений.Скільки можна було дронів взяти... Скільки пдрів можна було вбити за ці гроші....Кожен день купа військових пишуть з проханням розмістити збір, і знаєте, як важко, коли ти розумієш, що не можеш цього зробити, бо у нас конська черга.Нам доводиться відмовляти, ми знаємо, що їм потрібен зв'язок, їм треба тачки, дрони, їм треба рятувати, захищати та обороняти, але нам, все одно, доводиться відмовляти. Знаєте, як це важко, коли ти розумієш, що їх підрозділу пі*дець, як тяжко, але ти нічого зробити не можеш, бо в тебе вже стоїть в черзі таких самих 20 підрозділів.А потім ти бачиш оці сумки з грошима, при чому однієї синьої сумки вистачило, щоб закрити всі запити на пів року вперед.А ця сумка буде лежати під чиїмось диваном, щоб жадібний гуль кожного дня залазив та катався в тих грошах.Бо гуль ділитися не любить, гуль, якщо що, може з'їбатися.А ми? А ми якось самі.(Розвідка Ноєм)

Але для того, щоб нас було не 22, а навіть 40 на 1 кв.км., не треба чекати, коли подіє child-friendly society. 3. Міграція і повернення.Тому що українці НЕ вимирають. Основні втрати українців - навіть не від війни, а від міграції + природне вимирання покоління бебі-буму. Висока смертність - це афтершок бебібуму. Вони народжували в середньому по 1-2 дитини, і їх діти теж, і тепер вмикається проста математика. Українців стало дуже багато в Європі. Що робить панство, яке патякає про народжуваність і пакистанців? Правильно, вони гнобить українців, цькує біженців, робить все, щоб виїхавші з України назавжди зреклися української ідентичності. Ні, не треба прикриватися травмою. Будь-яка нормальна людина не дуже хоче терпіти, коли їй впродовж років говорять: “ти ніщо і звать тебе ніяк, ти не маєш ніяких прав, але адвокатуй і спонсоруй нас”. Воно якось або хрестик, або трусики. Можна, звісно, піднести травму яко стяг. Ну, але тоді не хникать про народжуваність і бангладешців. Насправді, всі ті під 10 млн українців, що виїхали, вони скоріше хочуть вернутися, ніж не хочуть. Навіть якщо вони затято не хочуть - бо війна, бідність тощо - вони насправді хочуть. Бо кожен, хто жив за кордоном, а не був туристом, знає, що рідна мова, рідна земля - це не пусті слова. І хоча людина може обрати поневіряння заради хліба замість рідної землі, але між хлібом на чужині і хлібом на батьківщині, будь-яка людина обере хліб на батьківщині. Але пафосний популізм “повернення українців додому” смердить “возвращенієм Крима в радную гавань”. Внаслідок популістичної політики, коли Україна просить європейські уряди ускладнить життя біженцям, тобто сприяти їхньому поверненню, ми вже маємо втрату українського соціального капіталу (люди працюють на роботах нижче їхнього рівня кваліфікації, опускаються на соціальні низи), і втрату української ідентичності (люди намагаються віддалятися від всього українського, злитися з тубільною масою, щоб їх не виділяли, не цькували тощо). Шо сказать? Чемпіони по стрільбі в ногу. Під аплодисменти паТТріотичної публіки. Якщо якийсь міністр чи ректор вищої школи хоче вернути українців, він повинен почати з свого ж уряду. Банально - менше красти, менше саджати політичних опонентів, менше ручного правосуддя. Нормальна податкова, нормальне правосуддя. Це вже принесе і податки і гроші на пандуси і школи. Але ж ніт. Це скушно. І дядя Вова дасть в рило. Ну, або інший дядя. Краще в ФБ написати гівно. Моралізаторствувать завжди легко. Прикольно. Біле пальто. Але є одна проблема. Ці моралізаторства призводять до фрустрації - надмірні очікування, але півбіди, бо вони ще й дебільні очікування. А фрустрація веде до вигорання, нервів, агресії. Зверніть увагу, про війну я не говорив. Бо це інша тема, а пост і так довгий. Далі буде.P.S. Якщо коник не їде, може, його погодувать треба, а не давать шпори?П.П.С. Читаю паралельно як одна прем'єрка отримує 6 тис. доларів зарплати. У виші, чий ректор патякає про потребу завозити мігрантів і про депопуляцію України І про радницю Нафтогазу, що в якості вихідної допомоги при звільненні з роботи отримала 7 млн грн. Ну, триндіть далі про "рожать дітей" і "вертать біженців". Тільки не дивуйтесь, що від вас смердить.Володимир Волковський.

Перш ніж говорити про Афганістан, треба пояснити саме слово, яке описує феномен.Мізогінія (від грецьких misos — ненависть і gyne — жінка) — це стійка ворожість, зневага чи страх перед жінками.Поняття виникло ще в античній філософії: Арістотель писав, що жінка — «недосконалий чоловік», Піфагор стверджував, що “краще бути псом чоловічої статі, ніж жінкою”.У середньовіччі це мислення стало релігійною догмою: Єву проголосили винною у “гріхопадінні”, а жінку джерелом спокуси.Згодом це переросло у соціальну норму, що пережила епохи, війни, і тепер існує в трьох формах: особистій (коли людина ненавидить жінок), культурній (через звичаї та побут) і державній (через закони).І от саме ця державна мізогінія сьогодні має конкретну адресу — Афганістан.Після другого приходу Талібану до влади у серпні 2021 року країна повернулася не в минуле, а в темряву поза часом.Там жінка не людина, а власність.До січня 2023 року Талібан видав 80 указів, із яких 54 спрямовані безпосередньо проти жінок і дівчат.Це не хаос, а структурована програма ліквідації жіночої присутності.Дівчаткам заборонено навчатися після шостого класу.Жінкам заборонено працювати у більшості сфер — від держслужби до медицини.Заборонено подорожувати без чоловіка-«махрама».Заборонено отримувати медичну допомогу без чоловічого супроводу.Заборонено лікуватися в лікаря-чоловіка.Заборонено вивчати медицину, право, журналістику.Заборонено показувати обличчя, голос, сміх, думку.Заборонено відвідувати парки, салони краси, спортзали, навіть кладовища.Дівчат віддають заміж у десять, вісім, шість років. І коли вони гинуть у першу шлюбну ніч, це називають “волею Аллаха”.Жінка в Афганістані не має права навіть на смерть, бо без чоловічого дозволу її не можна поховати.Так виглядає узаконена мізогінія, коли ненависть стає адміністративним документом.І найстрашніше не закони, а чоловіки, які сприймають це як норму. Вони не протестують, не соромляться. Вони підтримують Талібан, бо тепер їхня зверхність має печатку держави.Тепер бити, принижувати, контролювати не злочин, а обов’язок. Коли чоловікові дозволяють принижувати, він рідко відмовляється.Світ знає про це. Але мовчить. Жоден уряд офіційно не визнав Талібан, але десятки країн уже співпрацюють із ним. Китай, Росія, Іран, Катар, Пакистан, Об’єднані Арабські Емірати, Туреччина, Європейський Союз — усі вони відкрили свої представництва в Кабулі, а Пакистан, Іран, Китай, Росія, Катар і ОАЕ дозволили талібським дипломатам працювати на своїй території. Світ, що вважає себе цивілізованим, потис руки тим, хто офіційно узаконив гендерний апартеїд. Варварство отримало дипломатичний статус.Та мізогінія не живе лише там, під чадрою.Вона живе й тут: у словах, у побуті, у зверхності. У чоловіках, які не б'ють, але ранять словом. У тих, хто сміється з “жіночої логіки”, хто називає жінку “істеричною”, “безглуздою”, “надто розумною”. Вони — ті самі таліби на мінімалках, з чистими руками, але брудною свідомістю. Їм не треба законів для приниження, їхня зброя це жарти, іронія, презирство.25 листопада — Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками. І цей день потрібен доти, доки світ живе під владою мізогінії — тої самої, що в Афганістані тримає жінку під чадрою, а тут під сарказмом та насмішками.

Проте в питаннях оцінки розташування валлійці випереджали англійців."Це свідчить про те, що діти, які вчаться валлійською, мають дещо точніше уявлення про двозначні числа", - вважає Енн Даукер, керівниця дослідження та психолог з Оксфордського університету."Вони краще розуміють зв'язки між числами та їхню величину відносно інших чисел", - додає вона.🔷️ Проблема перевертнівВ деяких мовах десятки та одиниці в двозначних числах стоять в зворотному порядку. Наприклад, у німецькій або нідерландській - числівник 94 звучить як "чотири і дев'яносто".Як свідчать результати дослідів, це може ускладнювати арифметичні дії.Так, приміром, маленькі нідерландці гірше за англомовних одноліток виконували завдання, в якому треба було приблизно скласти двозначні числа."Той факт, що вони однаково справлялися з іншими аспектами лічби і мали труднощі лише з двозначними числами, доводить, що причиною цієї різниці дійсно є мова", - підтверджує Іро Ксеніду-Дерву, провідний автор дослідження та викладач математики з Університету Лафборо.Як пояснює дослідник, коли діти бачать, наприклад, число 38, вони подумки проговорюють його, а потім уявляють його положення на метальному рядку чисел.У нідерландській мові їм доводиться виконувати додатку дію, повертаючи десятки та одиниці на свої місця. Саме це й впливає на результат.Здається, це стосується не лише дітей. Щоби глибше вивчити цей механізм, дослідники розробили версію завдання для дорослих. Під час його виконання вони також стежили за рухами очей випробуваних."Рухи очей допомагають відстежити когнітивні процеси, які відбуваються в мозку людини, зокрема, на яке число в рядку дивиться людина", - зазначає Ксеніду-Дерву.Як свідчили їхні рухи очей, обидві групи учасників однаково точно визначали остаточну позицію числа.Однак при сприйнятті чисел на слух, нідерландці спочатку дивилися на позицію перевернутого числа.Отже, якщо їх просили подивитися на число 94, їхні очі робили стрибок у бік 49, і лише потім у правильному напрямку. Англомовні учасники експерименту ніколи таких рухів не робили.Ці результати вражають, адже дотепер вважалося, що в дорослих зв'язок між зображенням числа і його назвою в мові є автоматичним. Іншими словами, мова не впливає на те, як наш мозок обробляє числа.Вочевидь, це не так.І хоча завдання із загальної арифметики обидві групи виконували з однаковим результатом, можливо, менш прозора назва числівників в нідерландській мові ускладнює математичні дії для її носіїв."Звичайно, різниця невелика. Але з огляду на те, що в повсякденному житті дорослим доводиться виконувати подумки доволі складні арифметичні дії, навіть невеликі труднощі, спричинені назвою чисел, можуть ставати додатковою перешкодою", - зазначає автор дослідження.Чи повинні ці нюанси враховуватися при навчанні дітей математики?На думку дослідників, так. Вчителі мають усвідомлювати, які труднощі постають перед дітьми, і, можливо, знайомити їх з числовою системою трохи раніше, вважає Ксеніду-Дерву.Отже, хоча всі ми й користуємось системою чисел, слова, якими ми їх називаємо, можуть впливати на те, як ми їх сприймаємо подумки.Кажуть, мова математики – універсальна, можливо, це не зовсім так.Ананд ДжагатіяBBC Future23 листопада 2019

Двоє з чотирьох прадідових синів, в тому числі й Іван, вже були серед повстанців.Мадяри тримали Карпати до зими 1943 ( це за словами діда, факт я не перевіряв), коли раптом в Косів та околиці увійшли німці. Яка кішка пробігла між мадярами і німцями, дід не знав, але влада змінилася. Змінилися і порядки. Німці забирали вдвічі більше, ніж мадяри. І в хаті прадіда оселився офіцер Вермахту, який працював в управі.Можливо, саме це і врятувало родину від «залітних» солдат, які частенько навідувалися до селян з несподіваними візитами.Офіцер був досить ввічливим і інтелігентним ( до війни служив у банку), і не вимагав чогось особливого. Навпаки, інколи ділився з родиною прадіда своїм пайком. Татові цей німецький офіцер запамʼятався на все життя, бо вперше дав йому скуштувати шоколад.Вже в 43 році в сімʼї прадіда залишилися лише старі люди, жінки і діти. Двоє молодших братів діда теж подалися в гори до повстанців.Можливо, активізація повстанців і стала причиною приходу в гори німців.Цікавий факт щодо трьох дідових братів - всі пішли воювати в різні загони. Дід поїхав в Жебʼє, середній брат, Марко, в Кути, і двоє наймолодших - Василь і Стефан - в Станіслав та Стрий.Такий розподіл зробили на родинній раді ще до приходу німців - раптом якийсь з загонів знищать, то поляже не вся родина, а лише хтось один.До закінчення війни дожили лише Іван і Стефан. І якщо Івана схопили в 46-му, і відправили копати руду, то Стефан воював до 51-го, поки не поліг від рук енкаведистів десь під Коломиєю.Ще раз напишу, що все це дід розповідав ще за совєцької влади, тому назв загонів і імен не називав.З дуже цікавого, наведу лише один факт. В Косові в 1912 році горяни за свій кошт побудували памʼятник Шевченку.За Австро-Угорщини за ним дивилися люди, які мали хати поруч. За Польщі в управі був хлопець, який відповідав за те, щоб біля памʼятника не було сміття і росли квіти. Коли прийшли гонведи, поставили одного вояку на варту біля памʼятника, а німці цю варту подвоїли! Всі чудово розуміли, що Тарас Григорович вже тоді був символом України, і його слід було якщо не поважати, то хоча б охороняти, щоб не було якихось провокацій. І лише за совєцької влади памʼятник ніхто не охороняв, а в семидесятих роках будівельний кран, який працював поруч, зніс Шевченкові голову.. Добре, що швидко відновили.І під кінець розповіді дід сказав те, що записувати тоді було не варто - синку, так паскудно і бідно, як при совєтах, ми не жили ніколи.Коли зайшли червоні, у них відібрали все - і худобу, і землю, і запаси.Жодних податків не було. Сказали, що буде колгосп і всі будуть рівні - голодні і босі.НКВС лютував так, що в гори пішли навіть діди і жінки. За тиждень половину села відвезли до Коломиї, а потім відправили в табори.Совєти відразу взяли на службу поліцаїв, які служили німцям, бо вони знали де саме треба було шукати загони УПА.Загін, в якому воював дід Іван, потрапив в засідку в вересні 45-го. Більшість бійців загинуло, частина втекли. Втік і дід. В селі Смодному, де була їхня хата, були і прибудови - літня кухня, стайня і кілька прибудов для птиці. Там дід і ховався майже рік, поки його таки не схопили. Але це вже геть інша історія.PS. Фото бійців УПА взяте з інтернету. У діда не було фотографій з війни. Можливо, й було щось, але мені він їх не показував.Андрій Боєчко.