ОЛЕНА ШУЛЯК

🏚 Коли у світі говорять про житлову кризу, зазвичай йдеться про ціни, доступність житла чи хаотичну урбанізацію.Коли про житло говорить Україна — йдеться про ракети, зруйновані будинки та мільйони людей, які в один момент втратили дім.Про людину, яка стоїть серед уламків власного будинку і не питає про “концепції відновлення”. Вона питає лише одне: “Де мені жити завтра?”Саме про це я сьогодні говорила на World Urban Forum 13 у Баку під час дискусії «Housing at the centre of crisis recovery and reconstruction», присвяченої відновленню житла після воєн, гуманітарних криз та катастроф. І український досвід у цій розмові, на жаль, сьогодні один із найбільш показових.За роки повномасштабної війни росія знищила понад 13% житлового фонду України. Це понад 70 мільйонів квадратних метрів житла. Мільйони людей залишилися без дому, ще мільйони стали внутрішньо переміщеними особами або були змушені виїхати за кордон. І саме тому ми не могли дозволити собі відкласти житлову політику “на після війни”. Бо коли країна втрачає житло такими темпами, житлова політика перестає бути лише соціальною сферою. Вона стає питанням стійкості держави.Саме тому Україна почала будувати нові житлові механізми вже під час повномасштабної війни. Ми створили національний механізм компенсації за пошкоджене та знищене житло, запустили цифрові сервіси, які дозволяють швидко подати заявку та отримати компенсацію або житловий сертифікат. Уже понад 200 тисяч українських родин скористалися програмою єВідновлення. І дуже символічно, що першими коштами для компенсацій стали арештовані російські активи. Бо є щось абсолютно справедливе в тому, коли гроші країни, яка руйнує житло, починають працювати на його відновлення.Паралельно ми розширили програми доступної іпотеки для внутрішньо переміщених осіб та сімей, які потребують нового житла. Бо відновлення — це не лише про компенсацію втрат. Це ще й про можливість людини перестати жити в режимі тимчасовості та знову почати планувати своє життя.Але стратегічно для нас було важливо не просто латати наслідки війни, а змінити сам підхід держави до житлової політики. Саме тому цього року парламент ухвалив Закон «Про основні засади житлової політики». Фактично це перше комплексне оновлення житлової системи за роки незалежності.Багато це чи мало? Для країни, яка четвертий рік живе в умовах тотальної війни, — багато. Але якщо чесно дивитися на масштаб трагедії, ми розуміємо, що цього все ще недостатньо.Сьогодні у світі багато говорять про reconstruction. Але правда в тому, що країну відновлюють не бетон і не крани. Країну відновлює момент, коли людина знову отримує ключі від дому і розуміє, що у неї є майбутнє.

🇺🇦🤝🇦🇿Сьогодні я прилетіла до Баку для участі у WUF13, два дні інтенсивної роботи на полях форуму та чотири панельні дискусії, присвячені відбудові, житловій політиці, розвитку громад і майбутньому українських міст. Ці міжнародні заходи присвячені відбудові та майбутньому повоєнному розвитку громад.Чому українське відновлення цікавить саме Баку? Бо є речі, які не потребують перекладу. Війна і руйнування, відновлення цілих міст і регіону.Після війни у Карабаху Азербайджан зіткнувся з тим, з чим зіткнеться і Україна. Порожнеча там, де колись були вулиці, будинки, школи, мечеті. Сотні тисяч мін у землі. І люди, які хочуть повернутися додому — туди, де дому вже немає.Агдам, Фізулі, Джебраїл — ще кілька років тому ці міста показували у репортажах як місця, стерті майже до фундаментів. Особливо Агдам, який навіть називали «кавказькою Хіросімою». Кадри звідти багатьом українцям боляче нагадують Бахмут, Авдіївку, Мар’їнку чи Вовчанськ. Руїни, на жаль, говорять своєю мовою — незалежно від того, якою мовою плачуть поруч із ними.Саме тому Азербайджан запустив державну програму «Велике повернення». Її логіка значно ширша за будівництво квадратних метрів. Йдеться про створення умов, за яких люди справді захочуть повернутися: нові дороги, житло, школи, лікарні, енергетична інфраструктура, сучасне планування територій, робочі місця та безпечний простір для життя.По суті, там формуються нові міста. Уже з урахуванням тих помилок, які десятиліттями накопичувалися в пострадянському міському розвитку. Бо відбудова після війни — це завжди вибір між спробою відтворити минуле або шансом побудувати якісніше майбутнє.Для України цей досвід надзвичайно важливий. Звісно, війни, масштаби руйнувань і контекст наших країн різні, але питання, які постають після війни, дуже схожі.Сьогодні Україна вже має власні напрацювання, які викликають серйозний інтерес у міжнародних партнерів. Зокрема програму єВідновлення, яка стала одним із перших системних механізмів компенсації за пошкоджене та зруйноване житло під час повномасштабної війни.Важливо, що сьогодні Україна дедалі частіше бере участь у цих розмовах не лише як країна, яка проходить через війну, а як держава, що вже формує власний практичний досвід відновлення.

📊 Іноді бюджет громади нагадує кардіограму країни. По цифрах добре видно, де економіка оживає, де втрачає сили, а де розвиток роками тримається лише на інерції. Саме про це говорили під час дискусії «Економіка війни та миру: бюджетні доходи та інвестиції великих міст України», організованої Growford Institute, де презентували дослідження податкової бази та інвестиційних бюджетів Києва, Львова, Одеси, Чернівців та Ужгорода.Війна змінила економічну карту України. Бізнес, люди, капітал, внутрішня міграція, нові виробництва та логістика поступово зміщують центр економічної активності. І це вже видно у доходах громад, у податкоспроможності міст, у спроможності запускати розвиток, а не лише латати проблеми. Але головний виклик сьогодні не в обсязі грошей як таких. Питання в якості управління ними. Бо сильна громада починається не з рекордного бюджету, а з якісного планування, зрозумілих пріоритетів і здатності пов’язати стратегію розвитку, просторове планування та публічні інвестиції в єдину систему.І тут ми впираємось у ключову річ. Громади конкурують уже не лише за ресурси. Вони конкурують за інвестора, за людей, за бізнес, за право бути точкою економічного зростання. А для цього потрібні зрозумілі правила, актуальні просторові плани, якісні проєкти та інституційна спроможність їх реалізовувати. Бо місто без сучасного планування дуже швидко починає нагадувати лабіринт, де кожне нове рішення суперечить попередньому.Окрема важлива тема — ефективність самих інвестицій. Сьогодні громадам уже недостатньо просто формувати портфель проєктів чи реєструвати індустріальні парки для статистики. Питання в іншому. Чи створює це робочі місця, чи приводить бізнес, чи запускає розвиток місцевої економіки. У післявоєнній Україні виграватимуть ті громади, які навчаться мислити не короткими бюджетними циклами, а довгими горизонтами розвитку. Саме від цього залежить, чи стануть українські міста магнітами для інвестицій і людей, чи залишаться територіями втрачених можливостей.

🏗 В Україні досі можна знайти міста, які живуть за генеральними планами, створеними ще тоді, коли не було незалежної сучасної України, ні сучасної економіки, ні самого розуміння того, як повинна розвиватися громада. Подекуди ці плани — такий самий привіт із радянського минулого, як і знесені нарешті пам’ятники Леніну: форма вже зникла, але логіка, закладена тоді, досі захована в документах, за якими міста продовжують жити й будуватися. І саме потім ми дивуємося, чому будь-який великий проєкт роками пробирається крізь бюрократію, а інвестор проходить цей шлях як смугу перешкод.Про це говорили під час круглого столу «Від просторового плану до ключів від квартири: як громади можуть формувати соціальне житло вже сьогодні», організованого Комітетом з питань будівельного права Національною асоціацією адвокатів України /Ukrainian National Bar Association та Housing Institute. Головна тема дискусії — нова житлова політика України та те, як громадам перейти від хаотичного латання проблем до системного планування розвитку територій і житла. Я безперечно обома руками за такі дискусії. І так само — за те, щоб громади максимально швидко переходили на сучасне просторове планування, якісну містобудівну документацію та зрозумілі правила розвитку територій.Після ухвалення Закону «Про основні засади житлової політики» Україна фактично вперше отримала рамку для формування повноцінної житлової системи. І тут критично важливо, щоб житлова політика не існувала окремо від просторового планування, стратегій розвитку громад та реформи публічних інвестицій. Бо сильна громада починається не з красивої презентації чи гучної концепції. Вона починається з якісного планування, зрозумілих правил і готовності працювати на роки вперед.Водночас міжнародні партнери вже готові вкладати кошти у соціальне житло в Україні. Але проблема в тому, що частина громад підходить до цього без готових проєктів, без сучасної містобудівної документації та без інтегрованого бачення розвитку територій. І це одна з головних причин, чому багато можливостей буквально проходять повз. Коли громада не має якісного плану розвитку, навіть великі ресурси та підтримка партнерів починають рухатися повільно.Окремо говорили про нові інструменти, які закладає законодавство: операторів соціального та доступного житла, цифровізацію дозвільних процедур, конкуренцію у сфері контролю та поступове зменшення впливу людського фактору там, де роками накопичувалась корупція. Бо доброчесний інвестор має заходити в систему з прогнозованими правилами, а не проходити багаторівневий квест заради одного документа.Для України житлова політика — це вже питання не лише комфорту. Це питання економіки, довіри до держави, повернення людей і здатності громад розвиватися після війни системно, а не в режимі постійного “гасіння пожеж”. Саме тому просторове планування, житлова політика та спроможність громад мають стати частиною однієї цілісної державної логіки розвитку, а не набором окремих рішень, які існують кожне саме по собі.

🏗 Великі війни завжди змушують країни заново відповідати на питання, як людина має жити після катастрофи. Саме після потрясінь Першої світової у 1919 році з’явилась легендарна школа Bauhaus — спроба переосмислити архітектуру, простір і саму філософію життя у новій Європі. Через понад сто років Європейський Союз фактично повернувся до цієї ідеї вже у форматі Нового Європейського Баугаузу — ініціативи, яку активно просуває Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у межах European Green Deal. Її суть у тому, що сучасне відновлення має поєднувати екологічність, інклюзивність, енергоефективність, естетику і комфорт людини. Бо архітектура майбутнього давно стала не лише стінами й дахом, а способом мислення держави про власних людей.Саме про це сьогодні говорили під час презентації та обговорення Хабу Академії Нового Європейського Баугаузу в Україні, організованого U-LEAD with Europe, JGURA та EU4Reconstruction (Напрямок 1). Для України ця дискусія має абсолютно практичний вимір. Бо відбудова сьогодні — це вже не лише про квадратні метри чи нові фасади. Це про те, якими будуть наші громади, міста і простори через десятки років. Наскільки вони будуть комфортними для людей, інклюзивними, безпечними та здатними формувати нормальне середовище для життя.Звісно, у суспільстві часто є очікування максимально швидких результатів. Комусь може здаватись, що сьогодні головне — кількість метрів, будинків, квартир чи об’єктів. Але кількість без якості дуже швидко перетворюється на нову проблему, яку доведеться вирішувати наступним поколінням. Якщо не закладати сучасні принципи одразу, то можна відновити бетон, але не відновити нормальне життя.Саме тому сьогодні для нас критично важливими стають:🔹 безбар’єрність і доступність простору;🔹 енергоефективність та енергонезалежність громад;🔹 сучасне просторове планування;🔹 безпекові рішення в житлі та публічних просторах;🔹 участь мешканців у формуванні своїх громад;🔹 людський масштаб відбудови, де в центрі стоїть не об’єкт, а людина.Дуже важливо, що майбутній Хаб Академії Нового Європейського Баугаузу в Україні задуманий як простір співтворення рішень для громад, архітекторів, урбаністів, освітян, управлінців і всіх, хто працює над майбутнім країни. Бо сьогодні відбудова України — вже не про механічне “відновити як було”. Це шанс сформувати якісно іншу логіку розвитку громад, міського простору та самого середовища життя в Україні.

Відшкодування для громад та бізнесу.Так, мене часто запитують, коли з’явиться можливість податися на компенсацію не лише громадянам, яким окупант зруйнував житло, а й підприємствам і громадам, які так само зазнали масштабних збитків і руйнувань внаслідок агресії.В умовах повномасштабної війни ключовим пріоритетом державних фінансів залишається сектор безпеки і оборони. Це об’єктивно означає, що ресурс на відшкодування обмежений навіть для житла, не кажучи вже про масштабні економічні втрати бізнесу та громад. Саме тому зараз важливе не лише питання виплат, а передусім фіксація кожного збитку.Саме тому Міжнародний Реєстр збитків для України RD4U відкрив подання заяв для бізнесу та держави за новими категоріями. Йдеться вже не лише про окремі об’єкти чи майно. Вперше з’являється інструмент, який дозволяє системно фіксувати економічні втрати, зокрема інфраструктуру, виробничі потужності, активи та логістику.Відкриті категорії охоплюють1️⃣ пошкодження і знищення критичної та некритичної інфраструктури2️⃣ втрату або знищення активів3️⃣ втрату прибутку та інші прямі економічні збиткиЗаяви можуть подавати➡️ органи державної влади, громади, муніципалітети➡️ державні та комунальні підприємства➡️ приватний бізнес незалежно від форми власностіПодання відбувається через Дію, що робить процес максимально доступним і масштабованим.Але ключове не лише в самому механізмі. Кожна подана заява — це зафіксований доказ. Це елемент міжнародної доказової бази. Це цифровий архів війни, який працюватиме на рішення про відшкодування.Саме на основі цих даних у подальшому працюватиме Міжнародна компенсаційна комісія. І чим більше заяв буде подано, тим повнішою буде картина збитків і тим сильнішою буде позиція України.Тому зараз важливо не відкладати і фіксувати всі втрати, як державні, так і бізнесу.Це про справедливість, яка має отримати не лише політичну оцінку, а й конкретні цифри та рішення.

💰 Жив собі один дуже впертий самообман: “моя хата скраю”. І ця умовна “хата скраю” роками ставала синонімом байдужості та звички жити за принципом “якось обійдеться”. Працювати без оформлення, платити зарплату “в конверті”, домовлятись повз систему — багатьом це здавалося чимось дрібним і майже буденним.Але насправді наслідки дуже конкретні. Це недобудоване укриття в громаді. Це дорога, на ремонт якої постійно “не вистачає ресурсу”. Це школа, яка роками чекає модернізації. Коли економіка працює “в тіні”, втрачає не лише держава. Втрачає кожна громада. І зрештою кожен мешканець, який щодня користується тим, на що ці кошти мали б працювати. А в умовах війни це вже питання не лише розвитку. Бо податки українців сьогодні — це також фінансування оборони, зброї, стабільності держави і заробітної плати наших військових, які тримають країну.Саме цьому був присвячений круглий стіл «Зміцнення фінансової спроможності місцевого самоврядування: невикористаний потенціал податку на доходи фізичних осіб», організований програмою ULEAD з Європою спільно з партнерами. Говорили про одну з найбільш складних тем для місцевого самоврядування: неформальну зайнятість і те, як “тіньова” економіка прямо впливає на можливості громад розвиватися і виконувати свої функції.Сьогодні ПДФО залишається одним із ключових джерел наповнення місцевих бюджетів. Саме за рахунок цього ресурсу громади утримують інфраструктуру, фінансують соціальні послуги, транспорт, освіту, підтримують відновлення і базову стійкість територій. Але коли люди працюють без офіційного оформлення, програють усі. Працівник через відсутність соціального захисту. Держава через втрату податків. Громада через втрату ресурсу для розвитку. За оцінками експертів, лише у 2024 році втрати бюджетів через неформальну зайнятість перевищили 76 млрд грн, і найбільше це б’є саме по місцевому рівню.Водночас ця тема значно складніша за просту “боротьбу з тінню”. Частина людей в умовах війни виживає завдяки сезонній роботі, самозайнятості чи малому бізнесу. Саме тому тут потрібні не кампанії тиску, а зрозумілі правила, нормальна взаємодія між громадами, податковими органами, Держпрацею та державою загалом. Легальна праця має бути вигідною і для працівника, і для бізнесу, і для громади.Окремо говорили і про відбудову. Бо в найближчі роки саме через громади проходитиме значна частина ресурсів на житло, інфраструктуру та відновлення країни. І дуже важливо, щоб нова українська відбудова будувалась уже на прозорих правилах, легальній праці та чесній конкуренції. Бо сильна громада сьогодні — це вже питання не лише місцевого розвитку, а стійкості всієї держави.

🏛 Долучилась до наради під головуванням Президента України Володимира Зеленського за участі керівника Офісу Президента Кирила Буданова, народних депутатів та голів обласних адміністрацій щодо реалізації планів стійкості регіонів і підготовки до наступного опалювального сезону. Обговорили питання захисту та відновлення інфраструктури, енергетичної стійкості, підтримки громад і регіональної економіки.Під час зустрічі я окремо акцентувала на трьох напрямках:1️⃣ перше — реалізація планів стійкості регіонів та необхідність швидких законодавчих рішень для запуску критичних проєктів, зокрема у сфері енергетики, відновлення та захисту інфраструктури;2️⃣ друге — масштабування житлових програм, щоб до єОселя та єВідновлення активніше долучались місцеві й регіональні бюджети;3️⃣ третє — важливість допомоги громадам з боку ОВА у розробці комплексних просторових планів, адже саме вони формують основу для відбудови, розвитку та залучення інвестицій у громади.Усі ці рішення мають працювати в одному контурі — на стійкість громад, безпеку людей та здатність держави проходити виклики воєнного часу.Такі наради будуть системними для координації між парламентом, центральною владою та регіонами, щоб рішення швидше переходили у конкретні дії на місцях.

🏗 Є в місті Біла Церква підприємство, здавалось один із десятків заводів. Цехи, метал, бетон, робочий процес. Але за цим значно більше, тут збирається не лише конструкція, тут збирається логіка того, як Україна буде будувати далі.Завод компанії Peikko Ukraine — фінська інженерна компанія, яка працює на глобальних ринках і водночас інвестує в Україну, локалізує виробництво і створює додану вартість тут. Компанія спеціалізується на рішеннях для монолітного та збірного будівництва, де точність і швидкість стають частиною самої конструкції. Важливо, що Peikko є частиною індустріального парку "Біла Церква", де зосереджено низку сучасних виробництв. Це підприємства, які працюють за новими стандартами, з екологічними підходами і сучасними технологіями. Сюди заходять як міжнародні компанії, так і українські виробники, які релокували свої потужності після втрат через війну.На запрошення директора компанії Юрія Тромси відвідала виробництво і долучилась до розмови про індустріальні методи будівництва та префаб. Це якраз той формат, коли дискусія відбувається буквально підкріплена тим, що ти бачиш поруч. Під час заходу також була можливість поспілкуватися з представниками інших підприємств індустріального парку і почути їхній досвід роботи та розвитку.Зараз багато дискусіїй про відбудову. Як? Коли? Якими силами? і ще 100500 питань. Але якщо дуже узагальнити, то все зводиться до базових питань, чи є виробництво, чи є технології, чи є люди, які можуть це масштабувати.І відповідь тут доволі проста. Україна здатна забезпечити себе більшістю будівельних матеріалів. Це означає, що головна ставка — на власну промисловість, на такі підприємства, які вже зараз формують економічну основу відновлення.Держава зі свого боку змінює основу житлової політики і цим формує новий запит до ринку. Йдеться про доступне житло, соціальне житло і службове житло, а громади отримують більше інструментів для реалізації цих рішень на практиці.Окремо говорили про публічні інвестиції як про великі капіталовкладення держави, які формують попит на будівництво на роки вперед. І тут важливо, щоб ці ресурси працювали не лише на появу об’єктів, а й на розвиток внутрішнього виробництва, технологій і компетенцій. Ну і звісно щоб побудовані обєкти не були "дорогою в нікуди".Такі майданчики, як Peikko Ukraine, дуже чітко показують, що відбудова вже відбувається. І вона виглядає саме так, через виробництво, технології і рішення, які можна масштабувати.

🏛 Громада. Слово, яке давно вийшло за межі адміністративного визначення і стало маркером реальної спроможності держави. Воєнний час лише посилив вагу громад і рівень відповідальності, який вони несуть щодня.Нещодавно була рада долучитись до щорічного Саміту Всеукраїнської асоціації громад — діалогу, де місцеве самоврядування, парламент, уряд і міжнародні партнери говорять про систему в її реальному стані з урахуванням викликів, обмежень і практики щоденних рішень.Саме в такому форматі добре видно, як змінюється роль громад. Сьогодні вони працюють на межі функцій, які колись розподілялись між різними рівнями влади: від безпеки і підтримки Сил оборони до відновлення, соціальних послуг і економіки. І водночас цей досвід підсвічує головну проблему — система не встигає синхронізувати повноваження, ресурси і відповідальність.По суті, ми маємо ситуацію, коли відповідальність уже на місцях, а інструменти ще частково залишаються в старій логіці. Саме тому завершення розмежування повноважень стає критично важливим. Коли є чітке розуміння, хто за що відповідає і якими ресурсами оперує, з’являється не лише керованість, а й можливість планувати, а не реагувати постфактум.Окремий акцент у цьому діалозі стосується співробітництва громад і планування розвитку. Поодинці можливості обмежені, у взаємодії з’являється масштаб. А без системного просторового планування будь-яке відновлення ризикує перетворитися на набір точкових рішень. І тут завдання держави — задати чіткі правила, які дозволять громадам працювати не в режимі постійного реагування, а в логіці розвитку.