Це рішення не ставить крапку у справі Коболєва, але воно забирає у захисту один із головних аргументів. Це реальна втрата для їхньої позиції, хоча кримінальне провадження триває, і остаточну оцінку має дати суд. Кримінальна справа при цьому розглядається окремо. НАБУ та САП і надалі мають доводити у Вищому антикорупційному суді свою версію: що виплата була незаконною, що Коболєв діяв свідомо, що саме його дії завдали збитків компанії і що в цьому є ознаки злочину. Захист, зі свого боку, доводитиме протилежне: що рішення приймала наглядова рада в межах повноважень, що виплата передбачалася документами компанії і що сама по собі велика сума ще не доводить незаконного заволодіння. Але тепер перед державою постає цілком конкретне питання: що далі робитиме «Нафтогаз»? Вимога Держаудитслужби знову чинна. У ній ідеться про необхідність усунути порушення і розібратися з відповідальністю винних. Просто зробити вигляд, що нічого не сталося, вже не вийде. Так само свою відповідь мають дати наглядова рада компанії та уряд, як власник «Нафтогазу». Хто у 2018 році ухвалив рішення про виплату такої премії? Хто перевіряв, чи відповідає вона урядовим обмеженням? На яких підставах її погодили і хто підписував відповідні документи? І ще одне питання, мабуть, найпростіше: чому державі знадобилося сім років судів, щоб розібратися з рішенням на сотні мільйонів гривень? Гроші давно виплатили, а відповідь шукають досі. У мене ж від цієї історії постає куди ширше питання. Наскільки держава здатна контролювати власні компанії, коли йдеться про сотні мільйонів гривень? Бо сім років судів і ситуація, коли доля сотень мільйонів гривень залежала від помилки в одній цифрі, точно не додають впевненості, що така система працює так, як мала б працювати.»