Михайло Подоляк

За офіційною статистикою, протягом 10 років війни в Афганістані потрапили в полон і зникли безвісти 417 радянських вояків. За кілька тижнів української оборонної операції в Курській області в полон здалися вже 594 російські військові. Це ще одне свідчення низького морального духу в лавах противників. Вони відмовляються воювати, коли командування не ставить за їхніми спинами загороджувальні батальйони.Тому будь-які порівняння армій СРСР і Рф є вкрай недоречними, а статус наддержави, який Рф успадкувала від Союзу, – карикатурним перебільшенням. Україна знищила не лише значну частину військового потенціалу псевдоімперії, але і її міжнародну репутацію. Показала короля голим, а тигра – паперовим.Радянський Союз з Україною в складі міг перемагати у світових війнах або створювати й озброювати потужні блоки союзних держав. Сама по собі Росія не здатна захистити власну територію, залежна від військової промисловості колишніх васалів (чого варті лише снаряди та ракети з Північної Кореї) і скуповує найманців по світу.Україна не Росія, але й Росія не СРСР. Варто вже перестати ставитися до цієї країни як до загрози світового масштабу (яку обовʼязково треба задобрювати) та дозволити Україні встановити в регіоні мир і порядок. Потрібні лише дозвіл та інструменти – люди й відповідний план у нас є…

Останній із масованих ударів по українській цивільній інфраструктурі став одночасно першим, який противник узагалі НЕ намагався подати як операцію проти військових об’єктів. На всіх рівнях російська армія та влада інформують своє населення й увесь світ про те, що намагалися знищити нашу енергетику. Ця показова зміна в риториці зумовлена кількома причинами.Ідея знищення України має широку підтримку серед населення Рф, і з часом її популярність лише зростає. Війна потроху приходить у кожен російський дім: десь сповіщенням про смерть батька, сина, чоловіка, десь поки що у формі побутових проблем чи тривожного настрою. Значні людські втрати, зниження рівня життя, страх мобілізації, розрив із Заходом, візові обмеження – провину за все це росіяни покладають на… українців. Абсурдно? Так. Але росіяни хочуть, щоб проблем і українців не стало.Цим користується Кремль, якому потрібно перебити в інформаційному полі його провал в обороні «исконно русских земель». Ракетний удар готували давно, і він був би обов’язково завданий, але тепер його подали як помсту. Помста має бути страшною, а страх спричиняється терором. Як ІДІЛ чи «Аль-Каїда», Рф тепер похваляється терористичними актами проти цивільних українців, щоб збільшити свій рейтинг серед цивільних росіян.Зрештою, чого їм уже соромитися? Якісне документування воєнних злочинів на території України, велика робота журналістів і наших дипломатів показали світові, якою насправді є російська культура. Гадаю, самим росіянам від цього навіть полегшало – більше немає потреби натягувати на себе неприродний образ «вежливых людей». Маски скинуто. Зло більше не приховує своєї суті, навпаки – пишається.

Далеко не кожному поколінню доводиться бачити смерть імперії. Тої самої імперії, яка дуже полюбляє продавати смерть і насилля… Нам по-справжньому пощастило стати не свідками, а безпосередніми учасниками вдруге. Після радянської імперії настав час лягати в труну її спадкоємиці – російській. Бо це обовʼязковий і незворотний історичний розвиток подій. Попри всі дивні аналітичні роздуми щодо стабільності й ресурсності Росії, які начебто дадуть їй змогу вистояти в довгій агресивній війні, яку вона почала, це не так. Взагалі. Та і в будь/якому разі Росії в нинішньому вигляді вже не буде… До речі, з 1980-х років ми винесли кілька уроків. Перший: розпад імперії станеться несподівано для зовнішніх спостерігачів, обманутих заспокійливим і навіть бравурним тоном державної пропаганди. Другий: не буде однієї події, яка прикінчить імперію. Вона стікатиме кров’ю від тисячі порізів, хворітиме та гнитиме зсередини, поки від її тіла не почнуть відвалюватися частини. Однієї події не буде, зате є один чинник. Він називається Україна. Бажана перлина для імперій, вона є також для них чорною міткою. Усі держави, що намагалися панувати тут, з часом опинялися на звалищі історії. Протягом усієї історії – багата ресурсами й талантами, незручна, непокірна до анархічності та завжди готова до системного опору. І знову, як за часів Русі, регіональна супердержава, абсолютно субʼєктна, дипломатично та військово потужна. Вітаю вас із Днем Незалежності країни, від якої тепер залежить так багато у світі.

Адміністрація Рф усвідомлює свою нездатність на цей час щось протиставити діям українських сил у Курській області. Традиційно в ситуаціях власної військової неспроможності Кремль робить акцент на інформаційних операціях, переважно спрямованих проти власних підданих. Щоб загасити зростання тривожності серед населення, йому намагаються презентувати втрату територій і наступ української армії вглиб країни як «нову норму». Росіянам пропонують згадати досвід дідів, погодитися на відряджання строковиків у бій, скинутися на гуманітарну допомогу для біженців, а потім увімкнути телевізор і забути про погане.Може здаватися, що стратегія б’є по нав’язаному образу Путіна як «сильного лідера, здатного ефективно розв’язувати глобальні проблеми». Однак тепер, через невдалу війну та після пригожинського путчу, він почувається в кріслі непевно. Історично диктатори вважають продовження бойових дій корисним для себе, коли бояться революції чи перевороту. Для Путіна це також стало запорукою виживання – способом пов’язати кров’ю оточення, знищити рештки опозиції, посилити контроль над військовими й силовиками.Страх перед ганебним фіналом змушує правителів продовжувати війни, навіть якщо вони більше не вірять у перемогу. Тому Рф знищує перспективу переговорів, раз у раз висуваючи фантастично неприйнятні умови. З власної волі Путін на мир не погодиться, і Україна змушена застосовувати різноманітні інструменти примусу. Далі буде.

Кожна війна страшна, а війна в російському стилі – потворна. Без жалю до своїх і чужих, коли знищенню віддається перевага над захопленням. Десятки років заживатимуть пустелі, випалені російськими бомбами на нашій землі. Деякі міста відновити не вдасться. Ракетно-бомбові удари по лікарнях, зґвалтування людей незалежно від статі та віку, викрадення дітей, розстріли полонених і власних відмовників – реальна «доктрина Герасимова» перетворила злочини на тактику бойових дій.Тепер путінська армія воює на території Рф, обстрілює та штурмує російські міста й селища. Російські пілоти багатокілограмовими бомбами знищують цивільну інфраструктуру Курської області, змушують десятки тисяч місцевих жителів покинути свої оселі. Російські солдати грабують крамниці, цивільні будинки своїх сусідів.Росіяни, які звикли сприймати війну як телевізійне шоу, тепер бачать її зблизька, на власні очі. Відвернутися більше не вийде: ми не дозволимо. Якщо не хочете бачити війну, ви маєте війну завершити, примусивши своє «керівництво» до миру на справедливих умовах. Та чи можливо це в країні, де неформальне рабство є синонімом справжнього «русского мира»?

Зафіксуємо проміжні суттєві зміни у світовому інформаційному полі. Найгучніші критики західної підтримки України, головні прихильники негайного миру на російських умовах, найбільші проповідники «деескалації» – усі вони демонстративно притихли. Зміни лінії фронту показали, наскільки ефективно інвестується військова та фінансова допомога. Деескалація працює, певний примус до миру діє, противник правильно реагує тільки на застосування грубої сили. Нарешті додано нову, справедливу тему потенційних переговорів – про територіальну цілісність Рф.Відчувається, як успіхи на одній ділянці фронту піднімають моральний дух повсюди: серед українських військових і в тилу. Відповідно пригнічені росіяни. «Спеціальна операція» раптово виявилася для них повноцінною війною, і вони втрачають не лише життя людей, на яких їм байдуже, але й цілі райони з десятками населених пунктів. Ціна війни швидко зростає, залишки репутації зникають… Ми ще надзвичайно далеко від справедливого миру. Жодні втрати – поки що – не змінюють наміру Кремля знищити українську державність і націю. Але Україна свій черговий хід зробила. Тепер час докластися нашим союзникам.

Курська область, як, утім, і будь-яка інша прикордонна область Росії, – це квінтесенція того типу зумисно підлої війни, якій завжди віддають перевагу росіяни. Це війна без правил ведення війни... Росія використовує свої території для розташування артилерії, РСЗВ, невеликих авіаційних баз, пускових установок для балістики для масштабних ударів по цивільному населенню іншої країни. Водночас вона впевнена, що її територія неформально недоторканна, ніхто не руйнуватиме логістику та інфраструктуру війни на території Рф. Сьогодні Україна показує, що це не так. І що є лише два шляхи до закінчення війни та повернення Росії до розуміння, що таке правила війни. Перший: руйнування тієї-таки інфраструктури війни сухопутними операціями. Це саме те, що в силах України і що потрібно для обов'язкового захисту населення України у прикордонних областях. Другий: завдання далекобійних ударів у глибину Росії. Масштабних і регулярних. Але для цього потрібно багато ракет та остаточна відмова від неформальних заборон використовувати ці ракети по території Рф.

Нагадаю кілька базових постулатів про війну в Україні...1. Єдиний ініціатор неспровокованої війни – Росія. Усі її дії від початку є навмисними воєнними злочинами. Україна ж використовує всі обов’язкові інструменти міжнародного права виключно в межах оборонного самозахисту...2. Метою Росії у війні є не лише пряма руйнація державності й території України, але й обнулення міжнародного права, зміна правил. Росія наполягає на відновленні права сили й територій впливу...3. Росія відкрито застосовує відверті геноцидні практики (не вперше). Навмисно порушує конвенції щодо цивільного населення, комбатантів. Масштабно руйнує громадську та критичну інфраструктуру. Використовує заборонені види зброї. Здійснює невибіркові масовані обстріли, зокрема великих міст, табірну фільтрацію населення, викрадення людей, депортації, масові позасудові розправи та вилучення власності...4. Росія може існувати лише у стані війни із зовнішніми ворогами, тому не вміє та не хоче дотримуватися юридичних домовленостей, вести реальні переговори…5. Росія не зацікавлена в стабільності та мирі на Європейському континенті, тому інвестує великі ресурси в терористичні, диверсійні дії на території Європи, організовує масштабні агентурні мережі, проводить великі пропагандистські кампанії.Висновок очевидний: існування Росії в нинішньому вигляді – це надмірні ризики для основ сучасного світу...

Слова різні. Але історія вчить українців не довіряти словам. Ані сказаним, ані навіть перенесеним на папір. Ми визначаємо наших друзів і ворогів за справами й результатами.Росія, що називала себе братньою державою, порушила понад 400 закарбованих у міжнародних угодах обіцянок і відверто намагається знищити нас. Не просто знищити, а демонстративно відгеноцидити. Певні люди, які називають себе російськими опозиціонерами до російської влади, закликають послабити санкції проти Рф. Напевно, щоб ресурси для війни не закінчувалися. Це все слова. Справжня російська опозиція дієво, зі зброєю в руках допомагає відбивати напад путінської орди на Донбасі та Харківщині. Братніми для нас тепер стають країни, із якими ми не маємо навіть спільного кордону. Пам’ятаємо, як нам казали, що все це неможливо. Але F-16 і Patriot бережуть сьогодні українське небо. По території РФ відбуваються «удари відплати», і це є абсолютно юридично прийнятним. Багато кажуть про неможливість перемоги над Рф. І це також лише слова, а нам своє робить.

Нагадаю, що війна проти України розпочалася одноосібним рішенням суб’єкта Путіна. Формальне засідання російського Радбезу було потрібне тільки для фіксації «колективного злочину». Сподівання, що російський народ негайно виступить проти, були смішними. Але надії, що росіяни з часом протверезіють від людських та економічних втрат, також не виправдалися. Абсолютно. Сьогодні проти України воює практично вся Російська федерація. Втрати разом з постійним тиском пропаганди озлобили населення, зацементували ненависть до всього українського.Противників війни змусили замовчати, частково вичавивши їх з країни, частково – згноївши у тюрмах. Натомість агітація за війну з Україною, НАТО й усім навколишнім світом тепер поширюється в Рф навіть у музейних екскурсіях, зі шкільних підручників і театральних підмостків – звісно, і через усі доступні телевізійні та інтернет-канали. Сумнівів там ні в кого не лишилося: «Росія веде в Україні спровоковану демократіями війну за виживання». Абсурдно? Так. Тому що маємо класичну геноцидну війну агресора проти іншої суверенної держави. Агресор – виключно Росія. Але менше з тим…Сьогодні в боях народжується не лише нова українська еліта, а й нова… російська. Максимально мерзенна, людожерська і примітивна. А тому складену в окопах пропагандистську міфологію про «защиту Отечества» і «борьбу за многополярный мир» неможливо буде зруйнувати протягом життя покоління, яке визрівало, розглядаючи українців у приціл.Ми маємо бути готові до того, що знищення України стане в майбутньому сенсом життя для понад ста мільйонів росіян. І це має визначати наші теперішні дії. Просто подумайте про все це...