Михайло Подоляк

Умиротворення Рф сьогодні є набагато складнішим завданням, ніж силовий примус. Путін відкрито демонструє неготовність до дипломатичного рішення. Виконання його вимог позбавить Україну життєздатності, а отже, їх неможливо навіть обговорювати. Простір для компромісу наразі відсутній.Натомість стратегія примусу Рф до миру успішно випробувана й вимагає лише наполегливості в реалізації. Постачання зброї має тривати, щоб Україна продовжувала завдавати окупантам нищівних втрат, які Путін не може компенсувати без політично токсичної мобілізації. Захід має також допомагати Україні будувати безпілотники та ракети для руйнування ворожої інфраструктури. Санкції, які скоротять продажі російської нафти, мають ударити по бюджету Рф. Натомість бюджет України треба зміцнити коштом заморожених російських активів.Усі ці заходи разом складаються в гарантії безпеки для України, реально дієві, на відміну від будь-яких формальних запевнень на зразок Будапештського меморандуму. Вже абсолютно зрозуміло, що мир настане лише тоді, коли Рф не зможе більше на нас наступати.

Попередні висновки...Росія не хоче реальних, фундаментальних переговорів (що завжди було очевидно), підмінюючи їх явними імітаційними діями… Росія (особисто Путін) не хоче закінчення війни, оскільки не може запропонувати альтернативу власним масовим воєнним злочинцям і не хоче повертати їх на свою територію...Росія демонстративно навмисно ображає всіх глобальних посередників, які намагалися забезпечити переговорний процес у Туреччині, відправивши делегацію вкрай низького статусу…Росія явно затягує час, водночас із низькорівневою делегацією відправляючи по Україні десятки дронів і ракет (по великих містах).Висновок простий: необхідна остаточна відмова від ілюзій щодо договороспроможності суб'єкта Путіна, жорсткий примус Росії до миру, новий санкційний режим. До речі щодо санкцій: це позбавлення доходів від експорту нафти через санкціонування тіньового флоту та всього страхового й логістичного бізнесу, що має з ним справу. Це боротьба із центрами обходу санкцій та посередниками на Кавказі, у Центральній Азії, на Близькому Сході. Це розширення санкційного режиму на «Росатом» і «Роскосмос». Як останній крок – всеосяжні санкції проти Центробанку та всієї банківської системи Рф. Кажуть, що масштабні санкції шкодять усім учасникам глобальної економіки. Невже шкодять так сильно, що краще воювати?

У можливому майбутньому навіть першокласним російським міфотворцям (які залишаться на уламках Рф) буде важко після фіналу Путіна зліпити історичний образ «великого вождя». Параноїку Сталіну записали в заслуги індустріалізацію і взяття Берліна. А що нинішньому – запуск «ВКонтактє» і геноцидні війни проти набагато менших Грузії та України? І без результату.Росіяни люблять усе велике й очевидно фейкове. Найбільше, що є сьогодні в Рф, – це розрив між дрібною особистістю Путіна та його космічними амбіціями. Дослідники майбутнього здивуються, відкривши, як сильно російська політика останніх десятиліть визначалась особистими страхами лідера.Помаранчева революція, віруси, Навальний, старіння, русофобія (як наслідок глобального хамства й нахабства Рф), незалежні медіа, Пригожин, імітаційні поїздки на фронт… Здається, до переліку можна додати жорсткі та прямі ініціативи Володимира Зеленського. Наскільки сильно треба боятися прямої розмови з українським лідером на тяжку тему, щоб замість цього обрати продовження кривавої війни?

У «день пропагандистської перемоги» Путін не матиме переможного настрою: його диктуватимуть дії ЗСУ та ситуація на світових ринках.Ціни на нафту впали до чотирирічного мінімуму, що має безпосередній вплив на здатність Рф фінансувати війну проти України. Тренд задає адміністрація США, яка вочевидь вплинула на рішення ОПЕК+ про зняття обмежень на видобуток, а також сприяла зростанню видобутку нафти в самих Штатах.Для Рф, у якій нафтогазовий сектор формує до 40 % бюджетних доходів, це стало серйозним ударом. Собівартість видобутку в Сибіру сягає 40–50 доларів за барель, що робить тепер збитковим експорт із багатьох родовищ. Для обходу санкційних обмежень Путін продає нафту зі значними знижками, що ще сильніше б’є по прибутках.Для України тенденція несе позитив. Кожен день із дешевшою нафтою означає менші витрати ворога на ракети, дрони, утримання армії. Хоча падіння цін на вуглеводні не є вирішальним чинником, воно послаблює економічний потенціал агресора. На тлі санкцій і зростання конкуренції в ОПЕК+ Москва втрачає критично важливі ресурси для продовження війни.

Пройшовши через вогонь війни, українці розкрили найважливішу таємницю Рф: сила імперії виявилася пропагандистським міфом. Сьогодні Україна успішно веде активну оборону та контролює частину російської території. Ніщо не змушує нас до капітуляції і на четвертий рік після вторгнення.Так, жорстокий затяжний конфлікт – не ідеальний сценарій. Але ще гіршою буде угода, яка закріпить втрату територій і відмову від міжнародних альянсів. Хоча б тому, що вона створить підстави розірвати наше травмоване суспільство популізмом та обіцянками реваншу. А також простимулює Рф до більш масштабної агресії та більш масштабного свідомого геноциду українців.Наша здатність до дій цінується вище в часи, коли втрачають значення договори й меморандуми. Зауважимо, що Україна захищає територію держав НАТО краще, ніж членство в НАТО, де ніхто вже не впевнений у статті про взаємну оборону. Наш досвід протистояння російській військовій машині є унікальним і трансформує європейську доктрину безпеки. Усім очевидно, що найкращою гарантією безпеки для України і Європи тепер є саме українці. Тому український голос звучить гучніше на всіх переговорах, і нав’язувати нам несправедливі угоди неможливо й нераціонально. Бо навіщо стимулювати агресора?

Економічні обмеження значно зменшили можливості Рф вести масштабні наступальні операції. Зняти обмеження без жодних поступок з боку Москви означає добровільно здати позиції. Це підпис під тим, що агресор може отримувати результати без змін у своїй поведінці. Саме на це розраховує Кремль: виграти за столом переговорів те, що не вдалося здобути на полі бою.Партнери починають усвідомлювати складність переговорів з росіянами. Їхня тактика – комбінація блефу, тиску й системного порушення домовленостей. Основним показником дипломатичного прогресу стали вважати навіть не перемир’я, а зниження інтенсивності зіткнень. І такий сценарій теж важко реалізувати, коли Путін відкрито ставить на провал нинішнього раунду переговорів, щоб на наступному вимагати більшого. Тому бажано, по/перше, чітко розуміти справжні мотиви Рф (зокрема, щодо затягування часу). І по/друге, усвідомити, що війна для Росії насправді є єдиним інструментом зовнішньої та внутрішньої політики. Вийти з війни без примусу субʼєкт Путін ніяк не схоче і не зможе…

Наше знання про росіян будувалося не читанням Достоєвського, брежнєвської «Малої землі», кафедрами русистики, епізодичними візитами до Москви. Сторіччями ми жили в одній країні. Вони лицемірно називали нас братами. Потім, на превеликий жаль, ми домовилися жити поряд як сусіди. Потім вони вирішили нас колонізувати. Українське розуміння російської дипломатії ґрунтується на складанні та підписанні сотень документів, усі з яких Кремль порушив, коли розпочав війну.Тому після оголошення про «повітряне перемир'я» ми не дали відпустку розрахункам ППО, а дивилися на годинник. Не минуло й години після того, як Путін начебто погодився не бити по українській енергетичній інфраструктурі й начебто «віддав відповідні накази не бити», як він ударив по енергетичній інфраструктурі на сході України. Відповіддю на мирні ініціативи Президента Трампа став запуск 150 «шахедів», створених росіянами за іранськими кресленнями, по цивільних обʼєктах.Війна триває, бо не усунуто її корінні причини: росіяни не можуть сприйняти нашу окремішність і воліють краще знищити Україну, ніж дати їй жити незалежно.

Рішення уряду США про відступ з Афганістану спровокувало свого часу ланцюг тяжких криз, зокрема внутрішньоамериканську. Немає такого суспільства, якому подобаються кадри спішного відступу своєї армії. Це абсолютно зрозуміло… Якщо Рф буде дозволено досягти її цілей в Україні за часів президентства пана Трампа, західна аудиторія відреагує ще жорсткіше. Адже наш спротив став символом боротьби за свободу, демократію, міжнародний порядок і гарантовані правила...Події вимагають від нас чітко розуміти інтереси наших союзників. Раніше вони були очевидними: підтримка України мала запобігти подальшій агресії біля кордонів НАТО та зростанню глобальної нестабільності. Сьогодні американські союзники демонструють дивну зацікавленість у реалізації «формули Путіна з приниження Заходу». Закриття Україні доступу в НАТО, примушування до територіальних поступок без гарантій безпеки є ризиком не лише для нашого суверенітету. Це загроза для глобальної позиції США, підрив довіри до Білого дому в Азії, на Близькому Сході й серед найближчих європейських партнерів.Показово, що Путін вдається до ескалації, навіть отримавши зі Сполучених Штатів сигнали про готовність до поступок. Після заяв Президента Трампа кількість повітряних атак на Україну та «м’ясних штурмів» на позиції ЗСУ різко зростає. Це нагадує, що агресора не зупинити без реального тиску, від економічних санкцій до масштабних постачань зброї. Лише так можна досягти сталого миру й глобального домінування, якщо саме такою досі є мета США…

Європа в порядку. Вона ще ніколи не була в такій хорошій формі. Створення Євросоюзу зробило диво: уперше в історії найпотужніші держави цієї частини світу співпрацюють, а не воюють. Забуті Верден, Ватерлоо, Дюнкерк. Майже 80 років європейці відчували переваги миру, демократії, поваги до своїх прав.Стабільний мир, верховенство права, демократія – усе це гарантовано веде до процвітання. Попри всі кризи та проблеми об’єднана економіка Євросоюзу за обсягом поступається лише американській. Та сьогодні важливіше, кого вона переважає. ВВП Європи у 10 разів більший за російський. Ця перевага могла б стати головним аргументом у протистоянні агресії, але реалізувати її заважає дефіцит рішучості. Точніше, заважав. Бачимо суттєві зміни в політичних і безпекових настроях Європи. І це стосується не тільки вчорашнього саміту в Парижі…Рф витрачає на війну на 30 % більше, ніж усі союзники України разом. Однак розрив у витратах лише на вигляд значний. Насправді його можна подолати, виділивши лише 0,2 % європейського ВВП. Йдеться про 40 мільярдів доларів на рік. Під час фінансової кризи 2008 року Європа виділяла стільки на стабілізацію економіки – щомісяця.Якщо сьогодні не інвестувати в перемогу України, завтра європейцям доведеться витрачати на порядки більше, щоб озброїтися та збільшити чисельність своїх армій. Очевидно, питання не в грошах, ці гроші є. Головне питання – коли інстинкт самозбереження в Європі не лише прокинеться в повному обсязі, а й трансформується в жорсткі логістичні рішення?

Учорашня безумовна історична поразка Москви сталася не на полі бою, але зрештою вона може визначити підсумок усієї війни. Історично Радянський союз і його уламок у формі Рф намагалися контролювати Європу через культурний вплив, військову загрозу та постачання дешевого вуглеводного палива. Усі ці важелі тепер втратили ефективність:1.⁠ ⁠Занепад російської культури розпочався 2014 року через підлу анексію Криму. Тоді рвати зв’язки з імперією стали не тільки українці, не тільки європейці, а й найрозумніші представники російської еліти.2.⁠ ⁠Армію Рф українці розбили вперше у 2022 році. Згодом через затримки в постачанні західного озброєння до ВСУ росіяни змогли відновити й збільшити людський потенціал своїх сил вторгнення. Однак величезні арсенали радянської техніки вони втратили назавжди.3.⁠ ⁠А вчора після остаточного припинення транзиту російського газу через територію України завершився півстолітній період «газового шантажу» Європи. Обсяг постачання зі 130 мільярдів кубометрів упав до нуля. Колись найдорожча компанія світу «Газпром» наближається до банкрутства.Припинення газового транзиту вдарить по фінансуванню російської агресії проти України. Та найголовніше – що прибрано силу, яка давала московській імперії змогу маніпулювати європейськими політиками й цілими країнами. Нова система безпеки Європи має ґрунтуватися серед іншого й на новій енергетичній політиці.