Адміністрація Рф усвідомлює свою нездатність на цей час щось протиставити діям українських сил у Курській області. Традиційно в ситуаціях власної військової неспроможності Кремль робить акцент на інформаційних операціях, переважно спрямованих проти власних підданих. Щоб загасити зростання тривожності серед населення, йому намагаються презентувати втрату територій і наступ української армії вглиб країни як «нову норму». Росіянам пропонують згадати досвід дідів, погодитися на відряджання строковиків у бій, скинутися на гуманітарну допомогу для біженців, а потім увімкнути телевізор і забути про погане.Може здаватися, що стратегія б’є по нав’язаному образу Путіна як «сильного лідера, здатного ефективно розв’язувати глобальні проблеми». Однак тепер, через невдалу війну та після пригожинського путчу, він почувається в кріслі непевно. Історично диктатори вважають продовження бойових дій корисним для себе, коли бояться революції чи перевороту. Для Путіна це також стало запорукою виживання – способом пов’язати кров’ю оточення, знищити рештки опозиції, посилити контроль над військовими й силовиками.Страх перед ганебним фіналом змушує правителів продовжувати війни, навіть якщо вони більше не вірять у перемогу. Тому Рф знищує перспективу переговорів, раз у раз висуваючи фантастично неприйнятні умови. З власної волі Путін на мир не погодиться, і Україна змушена застосовувати різноманітні інструменти примусу. Далі буде.