Локальна історія

Які таємниці зберігають листи, що пережили століття?✉️ Читайте про це у новому номері журналу «Локальна історія»:👉🏼як люди ранньомодерної Європи готувалися до смерті – що розповідають заповіти про страхи, віру і щоденне життя кількасотлітньої давнини.👉🏼чи справді козаки написали зухвалого листа турецькому султану? Розбираємося, де закінчується легенда і починається історія.👉🏼листування Івана Мазепи з Мотрею Кочубей: історія кохання, що перетворилася на політичний скандал.👉🏼«Малюнок зносин із галичанами»: як листи Івана Нечуя-Левицького відкривають інтелектуальну карту українського культурного світу.👉🏼листування як спосіб творення нації – історикиня Марина Палієнко про те, як приватні листи ставали простором української солідарності.👉🏼Куліш і його «листи з хутора»: як приватна кореспонденція допомагала формувати нову українську культуру.❗️Передплатникам відправляємо журнал з 18 березня, покупцям передпродажу — з 25 березня.Придбати номер: https://publishing.localhistory.org.ua/product/lysty-1-2026/

“Одного разу я опинився за столом із двома людьми. Один був зі Скали-Подільської, я з Кам’янця-Подільського, а ще один чоловік, здається, з Гайсинського району Вінниччини. Формально всі ми подоляни — принаймні за місцем народження. Але кожен із нас бачив Поділля по-своєму, зі своєї перспективи. Для когось воно виглядало так, для когось інакше.І що цікаво, усі ми історики за освітою, але в тій розмові абсолютно не домінувало якесь “правильне” історичне бачення чи академічні пояснення. Ми говорили про дуже прості, побутові речі. Про страви, про кухню, яку пам’ятаємо з дитинства, про те, що здається нам особливим і характерним для цього краю.До речі, в Кам’янці-Подільському за останні кілька років відкрилося кілька нових закладів, які роблять акцент саме на подільській регіональній кухні. Причому перед тим проводилися справжні експедиції селами: збирали рецепти, а потім адаптовували їх до сучасних умов приготування і доступних продуктів. Це теж показово. Подільська ідентичність продовжує об’єднувати людей навіть через гастрономію. Вона ніби цементує зв’язок і між тими, хто живе на Поділлі, і між тими, хто приїжджає сюди вперше, відкриваючи для себе щось нове.Один мій знайомий навіть казав, що Поділля — це, по суті, “шлунок України”. Регіон, де можна знайти одні з найсмачніших страв, які тільки можна уявити на українському столі. І це щонайменше одна з причин відвідати цей край. Приїхати на Поділля, випити подільського вина, подивитися на одні з найкращих в Україні краєвидів і спробувати відчути цей регіон не лише через тексти чи розповіді, а насамперед через власний досвід”.👉🏼Про Поділля як край, що й сьогодні живе в нашій кухні, звичках та характері, — слухайте у новому епізоді подкасту “Нащо читати”: https://youtu.be/bFkmESkKWiE?si=Wn1huabLALPFiVk3

📚Відкриваємо передпродаж книги «Насувається буря» Одда Арне Вестада!Це одне з найбільш очікуваних видань року за версією журналу Foreign Policy. Український переклад з’явиться на полицях одночасно зі світовою прем’єрою🔥✍🏻Сучасний світ дедалі більше нагадує епоху напередодні Першої світової війни. На цю тривожну паралель звертає увагу один із провідних істориків міжнародних відносин Одд Арне Вестад. Зростання нових потуг, економічна конкуренція та боротьба за технологічну першість створюють небезпечне поєднання чинників, які вже колись призвели до глобальної катастрофи. Чи може історія повторитися?У книжці «Насувається буря» професор Єльського університету аналізує сучасний світ через призму історії великих держав. Він показує, як формувався нинішній багатополярний порядок, чому піднесення нових держав, політика Росії, внутрішні суперечності Заходу та боротьба за першість у сферах ядерних технологій і штучного інтелекту посилюють глобальну напругу. Спираючись на досвід епохи перед 1914 роком, Вестад у блискучому есеїстичному викладі пояснює, як страхи, образи та стратегічні прорахунки держав, а також рішення конкретних політичних лідерів здатні підштовхнути світ до Третьої світової війни.Особливу увагу автор приділяє вузловим регіонам світової політики — від України до Близького Сходу, Південно-Східної Азії і Тайваню — та ставить головне запитання: чи здатні держави зробити висновки з історії та знайти компроміси, які допоможуть уникнути ще однієї трагедії.👉🏼Поки видання друкують, можете замовити його за зниженою ціною 450 грн замість 520 грн → https://publishing.localhistory.org.ua/product/nasuvayetsya-burya-vlada-konflikt-ta-poperedzhennya-z-istoriyi/ ❗️Очікуємо з друку наприкінці квітня 2026-го року.

«У своїй ідеології Гітлер відкидав релігійні та світські традиції і водночас на них опирався. Не будучи новатором, він запропонував певне розв’язання інтелектуальної і релігійної кризи. Подібно до інших, він намагався поєднати мислення і віру в одне ціле. Однак Гітлер прагнув отримати не величну синтезу, яка врятувала би душу й розум. Його вабила перспектива зіткнення, що знищила б обидві сутності. Гітлер стверджував, що люди мусять відмовитися від біблійних заповідей. «Якщо я і прийму якусь заповідь Божу, — казав він, — то ось вона: Бережи свій вид». Гітлер використовував звичні для християн образи та тропи: Бог, молитва, первородний гріх, заповіді, пророки, обраний народ, месія — навіть знаний із християнства потрійний поділ часу: рай, вигнання і, зрештою, спасіння. Людство живе в моральному бруді й мусить прагнути очистити себе і світ, щоб повернутися до раю. Рай як боротьба видів, а не гармонія творіння — це поєднання християнського стремління з видимим реалізмом біології. Тому тотальна війна здавалася не жахливою безцільністю, а єдиним сенсом людського існування. Гітлер вважав, що саме євреї були носіями знання про добро та зло на землі і знищили рай. Це єврей сказав людям, що ті вищі за інших тварин і можуть творити своє майбутнє. Це єврей запровадив хибне розрізнення між політикою і природою, між людяністю і боротьбою. Гітлеру судилося, як він твердив, спокутувати первородний гріх єврейської духовності та відновити «кривавий рай». Оскільки homo sapiens можуть вижити лише завдяки нестримному винищенню рас, то єврейське домінування розуму над інстинктом призведе до вимирання виду. З одного боку, Гітлерове бачення всесвіту без людини представляло наукові ідеї про прадавню планету, на якій з’явилося людство. Після перемоги євреїв, вказував він, «земля знову мандруватиме всесвітом, вільна від людей, як це було мільйони років тому». З іншого боку, як зазначав Гітлер у тому самому абзаці «Моєї боротьби», прадавню землю, колиску рас і конфліктів, створив Бог. «Тому я вважаю, що дію за волею Творця. Воюючи з євреями, я бороню творіння Господа»».Більше читайте у книзі «Чорна земля. Голокост як історія і застереження» Тімоті Снайдера: https://publishing.localhistory.org.ua/product/chorna-zemlya-golokost-yak-istoriya-i-zasterezhennya/ [ «Чорна земля» Тімоті Снайдера виходить друком українською у співпраці видавництва «Човен» та видавництва «Локальна історія» за ексклюзивної підтримки книгарні Сенс ]

🙌🏻Запрошуємо на презентацію номера журналу “Локальна історія”, присвяченому постаті Андрея Шептицького. Зустріч відбудеться у середу, 11 березня, початок о 18:00 у Центрі Шептицького (вул. Стрийська, 29а), 127 аудиторія.Як син польського графа зумів стати духовним батьком та ідеологом української нації? Де проходила межа між релігійним обов’язком та політикою під час нацистської окупації та переслідувань євреїв?Як Шептицький будував економіку та культуру майбутньої України через банки, кооперативи та музеї? Яку роль у житті митрополита відіграв його брат Климентій? Якими були дії Андрея Шептицького під час кривавих погромів у Львові 1941 року?Про це та багато іншого ми поговоримо на презентації номера.Участь у заході візьмуть:👉🏼Ян Шептицький - нащадок роду.👉🏼Олег Яськів - Директор центру Митрополита Андрея Шептицького, військовослужбовець ЗСУ.👉🏼Анатолій Бабинський - науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ.👉🏼Віталій Ляска - головний редактор “Локальної історії”.👉🏼Ліліана Гентош - старша наукова співробітниця Інституту історії Церкви УКУ.Коли: 11 березня о 18.00.Місце зустрічі: м. Львів. Центр Шептицького (вул. Стрийська, 29а), 127 аудиторія.Вхід вільний.

“Роль вікінгів у світовій історії можна порівняти з античною цивілізацією. От тільки ступінь дослідженості неспівмірно менший, а дарма. Вікінгам завдячуємо багатьма ідеями, міфами, символами, технологіями та звичаями, які вони приносили з поступом своєї експансії від берегів Північної Америки до азійських степів. Вікінги змінили політичну й культурну мапу Європи, сформувавши нові конфігурації торгівлі, економіки, поселень і конфліктів. Тож вихід українською ґрунтовного дослідження «Діти Ясена та В’яза. Історія вікінгів» Ніла Прайса став для багатьох довгоочікуваним і бажаним. Адже автор поставив собі амбітне завдання реконструювати світ вікінгів без романтизації, з урахуванням нових археологічних і міждисциплінарних досліджень: «відтворити добу вікінгів, якій байдуже, що про неї думаємо, з усіма її цінностями та звичаями, які можуть видаватися нам чужими або навіть страхітливими: минуле на їхніх умовах, а не на наших»”.Рецензію Ольги Петренко-Цеунової на книгу Ніла Прайса «Діти Ясена та В’яза. Історія вікінгів» читайте у матеріалі Тиждень ↓https://tyzhden.ua/istoriia-vikinhiv-bez-mifiv-retsenziia/

Одна з найпопулярніших повстанських пісень, широко відома під кількома схожими варіантами назви: "Там десь далеко на Волині", "Гей там, на півночі Волині". Дуже часто пісню називають народною, хоча автор слів насправді відомий. Це безпосередній учасник українського визвольного руху Микола Цап, більш відомий як отець Василь Прийма, засновник української парафії і будівничий церкви в місті Люрд у Франції.Сюжет твору розгортається навколо трьох основних частин: обставини зародження Української повстанської армії на теренах Волині, героїчна загибель "лицаря України" і "борця" Василя Івахіва, а також своєрідний заповіт нащадкам.Сповнена патріотичного піднесення пісня дуже швидко стала популярною. "Пісню про Івахова", саме такою була одна із перших назв твору, трактували як своєрідний повстанський гімн. В декількох варіаціях твір поширився в різних місцевостях України. Пісню також почали називати "Волинським маршем".Новий виток популярності на початку 1990-х років пісня здобула після того, як її переспівав музичний гурт з Дрогобича "Соколи". Після відновлення Незалежності України "Гей на півночі, на Волині" увійшла до репертуару багатьох хорових та аматорських колективів і стала фактично народною.https://localhistory.org.ua/texts/statti/tam-des-daleko-na-volini-istoriia-pisni/ 

Видання «Локальної історії» — серед найкращих у рейтингу «Книжка року ’2025»!🔥Цьогоріч наше видавництво отримало відзнаку «Видавничий імідж року», а шість книжок увійшли до топ-10 у номінації «Дослідження / Документи».👉🏼«Культурна колонізація» Радомира Мокрика стала переможцем. А у першій трійці — бестселери «Діти Ясена та В’яза» Ніла Прайса та «Сновиди» Крістофера Кларка. 👉🏼Комікс «Шух. Історія легенди» посів третє місце у підномінації «Популярні видання / історична публіцистика».👉🏼У підномінації «Біографії / мемуари» шосте місце отримало видання Фабіана Бауманна «Розділена династія. Родинна історія російського й українського націоналізмів».👉🏼 Книга Оксани Мастерс посіла дев’яте місце у підномінації «Спеціальна й адаптаційна література / стиль життя», а «Тісні люде» Галини Пагутяк опинилися на тринадцятому місці у підномінації «Сучасна українська проза / есеїстика / драматургія».Дякуємо читачам за довіру. Нагадуємо, що наклади видань обмежені. Ознайомитися з асортиментом та придбати книжки можна на нашому сайті ▶️ https://publishing.localhistory.org.ua/product-category/knygy/

Друзі! Український інститут книги проводить громадське голосування. Це наш шанс вплинути на те, які книжки будуть видані і з’являться на полицях бібліотек.Ми подали два надзвичайно важливих проєкти, які повертають нам справжню історію:👉🏼«Скіфи» Оксани Ліфантій — № 45-001 Це перша науково-популярна книга про скіфів, написана українською авторкою.👉🏼«Ногайці. Стерта пам’ять українського степу» Євгенії Генової — № 45-002 Нонфікшн дослідження про народ, чию історію на півдні України Російська імперія роками намагалася стерти. Голосування триватиме до 3 березня 2026 року. ❗️Для кожного проєкту потрібно заповнити форму окремо.Як проголосувати?1. Відкрийте форму: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdIiOnkG2n5AN4ASc57c8RGpc3duvDoKclTyM1obZY9WAqUSw/viewform 2. Вкажіть Ваші дані.3. Вкажіть (шифр) та назву проєкту, який Ви хочете підтримати. Наші проєкти під шифрами № 45-001 та № 45-002. 4. Зазначте причини, чому наші видання варто підтримати.Всі коментарі будуть передані Експертній раді для прийняття фінального рішення. Кожен Ваш голос має значення!Щиро вдячні за Вашу підтримку!🫂

“42 роки, які прожила Леся Українка — чи Лариса Косач, — це не надто багато. Але якщо зважити на те, що вона встигла зробити, то очевидно, що це цілком зріла людина, яка мала власне життя. Вона любила, страждала, сварилася, заробляла на прожиття, майже вмирала, віддаючись натхненню і пишучи, їздила на курорти”, – розповідає Тамара Гундорова, авторка книжки “Леся Українка. Книги Сивілли”.Сьогодні минає 155 років від дня народження Лесі Українки, письменниці, перекладачки та культурної діячки. Її творчий шлях розпочався з глибокого занурення у фольклор рідного краю — народні пісні, казки, легенди, обряди. Ці мотиви яскраво відобразилися у її поезії, драматургії та прозі. Волинські пейзажі та містична атмосфера Полісся простежуються зокрема у її знаковому творі – “Лісовій пісні”. Водночас Леся ніколи не замикалася лише у межах рідної культури. Вона була людиною світу, вивчала мови, досліджувала глобальну історію, цікавилася політикою та захоплювалася Сходом. “Лариса Косач сьогодні звучить як наша сучасниця. Вона порушувала теми, які є актуальними й нині. Це жертовність і любов, видимість жінки в історії, екзотика й орієнталізм у культурі. Що відчуває хвора людина і як її сприймають у соціумі”.Про сучасні проблеми сприйняття постаті Лесі Українки розповідає літературознавиця Тамара Гундорова у матеріалі: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/tamara-gundorova-lesia-ukrayinka-bula-liudinoiu-svitu-i-vodnochas-rozbudovuvala-nove-rozuminnia-natsionalnoyi-identichnosti/