Локальна історія

У 1630-х ми бачимо активізацію козацьких виступів, спроби вибороти автономію. Здається, Військо Запорозьке прямувало до створення власної держави. То чому це не вдалося тоді, а вдалося в 1648 році?“Причин кілька. По-перше, був військовий успіх, але не було дипломатичного. Не знайшлося сильних переговорників, які могли б використати перемоги, як у 1630 році, коли козаки завдали полякам втрат, яких ті не знали навіть у війнах зі шведами. У результаті битви вдалося отримати усну обіцянку збільшити реєстр до 8 тисяч, яка діяла лише кілька років.Далі невдалий час для наступних виступів у 1637–1638 роках. Поляки були краще підготовлені, а поразка під Кумейками виявилася катастрофічною: загинула козацька еліта. Лідер повстання Павлюк, якого називали Сіверським князем, мав радикальні плани, але не встиг їх реалізувати. А після його поразки частина козацтва визнала необхідність бути лояльними до Речі Посполитої, це призвело до розколу. Ще один фактор — відсутність єдиного харизматичного лідера. Тарас Федорович мав авторитет, впливав на рішення рад, але не зміг згуртувати військо. У 1635 році, коли йшлося про виступ на підтримку Сулими, рада відмовила. Як згадує свідок, Федорович “худобу побив, бджоли подер, обійстя своє обдер і пішов в степи на українсько-московські прикордонні”. Інші лідери, Павло Бут, Яків Острянин, Сулима мали військові успіхи, але не змогли втримати ініціативу. Інших яскравих постатей у цей час козаки не мають. Організація була, вона функціонувала в тому чи іншому вигляді, але не було авторитарного типу людини, як того самого Сагайдачного, наприклад. От Сагайдачного дуже не вистачає в цей час”. Фото ілюстративне.👉 Більше про Військо Запорозьке як автономну мілітарну корпорацію зі своєю ієрархією, правом, економікою і навіть зовнішньою політикою розповів Тарас Ковалець, кандидат історичних наук, викладач Чернівецького Національного Університету ім. Юрія Федьковича у програмі “Без брому” → https://bit.ly/4k3H13q

На телеканалі Галичина TV відбулася важлива розмова з дослідниками Павлом Артимишиним, Юлією Шелеп та Данилом Кравцем, присвячена проєкту «Жіночі голоси Другої світової війни». Він повертає до суспільної пам’яті забуті або замовчувані історії жінок, які воєнні події. Це особисті свідчення про виживання, спротив, біль втрат і силу.У програмі учасники розповіли про ідею та мету проєкту, поділилися своїми ролями в дослідницькому процесі, від інтерв’ю з героїнями до архівної роботи. Вони пояснили, як відбувався відбір свідчень тридцяти жінок, чиї історії вже оцифровані й представлені широкій аудиторії. Особливу увагу було приділено емоційним викликам, які виникали під час роботи з матеріалами, особливо тими, що стосуються насильства та втрат. Дослідники поділилися найсильнішими враженнями, які залишилися після занурення в архіви пам’яті, а також розповіли про унікальні родинні фотографії й документи.Окремо було обговорено роль проєкту у деколонізації історичної пам’яті України, в переосмисленні ролі жінки як активної учасниці історичних подій. Дослідники проаналізувати, чим відрізняється жіночий досвід війни від чоловічого, і чому важливо, щоб саме ці голоси звучали сьогодні.Проєкт «Жіночі голоси Другої світової війни» відкриває нові сторінки історії та дозволяє почути особистий досвід очевидець.https://www.youtube.com/watch?v=UUgLWVqZUrk 

7 липня 1897 року львівські часописи поширили повідомлення, розіслане поліційною дирекцією: Мальвіна М., 19 років, учениця приватного навчального закладу, дівчина пристойна і красива, зникла безвісти. З настанням канікул вона мала виїхати до батьків у Броди, однак так туди й не дісталася. Журналісти висловлювали версії того, що трапилося. Вважали, що дівчина вирішила сховатися, бо боїться покарання через запропащену науку. Або ж йдеться про втечу на тлі юначого кохання. Жарти виявилися недоречними — через кілька днів стало відомо, що Мальвіна Місон померла внаслідок отруєння. Мальвіна була донькою листоноші з Бродів, чоловіка небагатого, але поважного. Торік восени вона прибула до Львова, аби навчатися у школі для дівчат Софії Стралковської. Спочатку мешкала у якоїсь Рав’янової по вулиці Скарги, 2. Поводилася пристойно і жодних проблем з наукою не мала. Все змінилося взимку, коли Місонівна перебралася до пані Забільської на вулицю Сигізмундівську, 17. Протягом неповних семи місяців учениця пропустила 140 занять. Часто вешталася по віддалених дільницях міста, траплялося, виходила з дому пізно вночі в товаристві якогось чоловіка. Софія Юрчак і Гелена Яшуш, шкільні подруги Місонівни, згадували: після зміни помешкання вона, раніше весела і балакуча, стала замкнутою і ніби присоромленою. На питання: "Що тобі є, Мальвінко?" — не відповідала. На світанку 9 липня з кімнати Мальвіни лунав нестерпний кашель. Тіло юнки посиніло і вкрилося плямами. Її сорочка і руки були червоні від фарбника. По підлозі були розкидані сірники, з яких ретельно зішкрябано фосфорні головки. Ввечері Мальвіна Міссон випустила духа. Стверджували, що дівчина "перебувала у поважному стані" — себто була вагітна. "Маємо численні докази, що пок. Мальвіна Місон впала жертвою торговки дівочими принадами. Вона не змогла пережити цю ганьбу й отруїлася".Що передувало смерті Мальвіни? Як на її долю вплинули нічні прогулянки, підроблені документи, сірчані сірники, брехня й плітки? Читайте про це в матеріалі Дениса Мандзюка ↓https://localhistory.org.ua/texts/statti/divchina-azh-niiak-ne-pristoina/

Низькопідлогові “Електрони”, подарунки з Цюріха і найдовший маршрут країни. Так виглядає новітня історія українського трамвая, який незважаючи на війну, змінюється, оновлюється й не втрачає ходу.Ми зібрали найцікавіші факти про розвиток трамвайного транспорту в Україні з 2013 року до сьогодні✍🏻:🚋 2013 рік → у Львові ввели у повноцінне використання п’ятисекційний, низькопідлоговий трамвай Електрон T5L64, зібраний місцевим підприємством “Електронтранс”. Це перший низькопідлоговий трамвай, зібраний в Україні.🚋 2020 рік → Вінниця підписала ще один меморандум про співпрацю з Цюріхом. Місто отримало ще 35 трамваїв моделі Tram 2000. Другий етап співпраці триватиме до 2027 року, а місто поповнить технопарк загалом на 67 трамваїв.🚋 2022 рік → одеський трамвайний маршрут №7 продовжено до 11-ї станції Люстдорфської дороги, що зробило його найдовшим в Україні – 29 кілометрів.🚋 2024 рік → Львів отримав 11 трамваїв Duewag / Vevey Be 4/8 з Берна, безкоштовну передачу яких для міста профінансував Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань. Домовлено про передачу місту трамваїв з кантону Базель-Ленд.🚋 2025 рік → трамваї працюють у 18 містах України: Вінниці, Горлівці, Дніпрі, Донецьку, Дружківці, Євпаторії, Єнакієвому, Житомирі, Запоріжжі, Кам'янському, Києві, Конотопі, Кривому Розі, Львові, Маріуполі, Миколаєві, Одесі та Харкові. Ще у трьох – Авдіївці, Краматорську та Костянтинівці – трамвай рух тимчасово зупинено через бойові дії. Фото ілюстративне. ▶️ Ще більше фактів читайте у нашому новому спецпроєкті → https://trams.localhistory.org.ua/

Року 1921-го італійській генерал Джуліо Дуе видав книгу, у якій презентував концепцію стратегічних бомбардувань — досягнення перемоги у війні суто авіаційними ударами. На його переконання 300 тонн бомб, скинуті на "найважливіші міста" покладуть край будь-якій війні менше ніж за місяць. Відтоді повітряні бомбардування стали невід’ємним супутником будь-якого воєнного конфлікту. Найбільше це проявилося під час Другої світової війни. На загибель і страждання цивільного населення противника ніхто з учасників не зважав. Навпаки, всі сторони вважали це прийнятним методом задля досягнення головної мети — перемоги у війні.Проте жодного разу бомбардування не стали головним фактором виграшу масштабної битви, припинення опору чи капітуляції. Головну роль на всіх етапах Другої світової відігравали саме сухопутні війська, а підсумковий крах країн Осі обумовили масштабні поразки на суші та на морі, як у випадку з Японією.https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/povitriani-bombarduvannia-drugoyi-svitovoyi-viini-roman-ponomarenko/ 

Упродовж 2013–2019 років команда "Локальної історії" мандрувала віддаленими населеними пункти Галичини, щоб зафіксувати і зберегти усноісторичні свідчення учасників та очевидців подій XX століття. В авдіо- чи відеоформаті фіксували спогади про Другу світову війну, німецьку й радянську окупації, репресії та депортації, рух опору й націоналістичне підпілля. Сканували й оцифровували родинні архіви з фотографіями та цікавими документами. Експедиції відбувалися щотижня, записи іноді тривали щодня. Упродовж шести років було відвідано понад 1500 населених пунктів, записано понад 5000 респондентів і оцифровано майже 39 000 давніх світлин та документів із родинних архівів. "Ми мали дуже амбітну мету: записати якомога більше свідчень. Хотіли встигнути зробити це в різних місцевостях. Хоч наша команда не надто велика, процес був дуже інтенсивним", — ділиться спогадами головний редактор "Живої історії", безпосередній учасник експедицій, історик-етнолог Юрій Пуківський.Результатом став великий масив зібраної інформації. Дуже цінним є і розмаїття обговорюваних тем. Старожили розповідали не лише про драматичні сторінки їхнього життя, а й про побут, місцеві традиції, страви, звичаї та фольклор.Залучити передові технологічні потужності до створення онлайнового архіву вдалося завдяки програмі House of Europe, яку підтримує Європейський Союз. У межах програми почав діяти підпроєкт "Живої історії" — "Жіночі голоси Другої світової війни". Тут дослідники прагнули відобразити унікальність особистих досвідів. Щоб вибірка була якомога інформативнішою, до неї додали свідчення людей, які мають різні долі, соціальні статуси, зайнятість. Це історії 30 українських жінок та їхнього пережиття буремних подій Другої світової війни.Минув час, і багато респондентів відійшли в засвіти. Коли старші родичі помирають, їхні нащадки звертаються до команди дослідників. Просять відео- й авдіоматеріали з рідними. Хочуть почути розповіді, важливости яких колись не встигли збагнути. Це пам’ять поколінь, яку "Локальна історія" зуміла зібрати та зберегти.https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhiva-istoriia-onlainovii-arkhiv-usnoistorichnikh-svidchen-ta-vizualnikh-dzherel/

📚 Відкриваємо передпродаж книги “Бомба у спадок. Розпад СРСР і ядерне роззброєння України” авторки Мар'яни Буджерин! Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка “Бомба у спадок” Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору, сформованого на перетині внутрішньополітичної невизначености, економічної кризи та зовнішнього тиску з боку ядерних держав, зокрема США й Росії.Авторка, спираючись на архівні матеріали, спогади учасників подій та міжнародні документи, реконструювала багаторівневий переговорний процес довкола української ядерної спадщини й відновила логіку ухвалення рішення про денуклеаризацію України та безпекові обіцянки, закріплені в Будапештському меморандумі. Після 2014 року на тлі російської агресії цей документ знову опинився в центрі уваги політиків, дослідників, громадськости. Чи справді в 1990-х Україна мала вибір, яким не скористалася? Що саме їй було обіцяно в обмін на роззброєння? Чи могла вона втримати ядерний статус? Якщо так, то чи зважилась би Росія на таку зухвалу агресію?“Бомба у спадок” критично осмислює ці запитання й застерігає від спрощених сценаріїв, що не враховують, у яких умовах і на яких засадах постала незалежна Україна.👉 Поки видання друкують, можете замовити його за зниженою ціною – 490 грн замість 590 грн → https://publishing.localhistory.org.ua/product/bomba-u-spadok-rozpad-srsr-ta-yaderne-rozzbroyennya-ukrayiny/ ❗️Очікуємо з друку після 18 серпня 2025 року.

А ви знали, що перший електричний трамвай у всій Російській імперії з’явився саме в Києві? Це було ще у 1892 році, задовго до того, як така технологія дісталась Петербурга чи Москви. Ось як усе починалося! Зібрали добірку фактів про появу трамвайного руху в українських містах:🚊 Кінний трамвай почав пасажирські перевезення у Львові у 1880 році. За декілька тижнів – в Одесі. Третім українським містом, де запустили “кінку” став Харків – у 1882 році.🚊 Перший у Російській імперії та перший на теренах сучасної України електричний трамвай з'явився у Києві у 1892 році. Тоді ж паралельно курсували й парові трамваї.🚊 У 1894 році електрифіковану трамвайну систему впровадили у Львові, певний час вона функціонувала поруч із кінною. Першими пасажирами стали відвідувачі найбільшого в історії краю ярмарку – Крайової виставки.🚊 У Житомирі електричний трамвай запустили у 1897 році. Спершу ним перевозили лише вантажі (деревину та зерно), через 2 роки почали використовувати як пасажирський транспорт.🚊 У Харкові електричний трамвай з'явився у 1906 році, вагони виготовила німецька компанія MAN.👉 Більше про історію та розвиток трамваїв в Україні та світі читайте у нашому новому спецпроєкті → https://trams.localhistory.org.ua/

Віталій Ляска — історик, головний редактор журналу "Локальна історія", головний редактор і співзасновник видавництва "Локальна історія" та ведучий YouTube-програми "Без брому" увійшов до рейтингу "100 Людей NV", які своєю послідовною та невтомною працею докладаються до захисту й розвитку України!У лаудації NV йдеться: "цей науковець популяризує національну історію, розкриваючи її невідомі сторінки з допомогою своїх колег — професійних істориків. Так Віталій Ляска надає пересічному українцеві можливість побачити повну й точну картину минулого, представлену в популярній формі..."Головний редактор Локальної історії наголошує, що цей результат — не лише його заслуга, а й понад 10-річна праця усієї команди. "Геройства роблять не абстрактні, а конкретні люди. А деякі з них роблять навіть трохи більше… Сподіваюся, що визнання цих людей додасть їм сил та наснаги. Хочу, щоб вони знали, що країна бачить їхню системну роботу і шанує це", — зазначив на сторінках журналу "New Voice" Віталій Сич, головний редактор медіадому NV.Подяка і щирі вітання!

“Чому люди зі схожим соціальним і культурним походженням усвідомлювали себе представниками двох різних націй? Яку роль відіграли окремі особи у виникненні націоналістичних конфліктів? І як національний поділ між росіянами та українцями став актуальним в освіченому київському суспільстві — настільки, що люди були готові померти за своє бачення національної спільноти? Родинна історія Шульгиних пропонує багатий матеріал, щоб відповісти на ці запитання. Її члени брали участь у дебатах про національну належність своєї землі упродовж трьох поколінь. У 1830-х, коли спільні предки двох гілок родини переїхали до Києва, доволі типовим було поєднання регіонального патріотизму з лояльністю до російської культури та імперії. Однак коли у середині ХІХ століття спалахнули перші конфлікти між українськими патріотами та російськими лоялістами, історик Віталій Шульгин зайняв чітку проросійську позицію. У 1864 році він заснував газету «Кіевлянинъ», осердя російського лоялізму в регіоні. Племінник Віталія, Яків, обрав зовсім інший шлях. Відкинувши проімперську політику свого дядька, він пішов за прикладом своїх радикальних університетських учителів і переосмислив себе як українського соціаліста. Це перетворення поділило родинне дерево на дві гілки. Після чотирьох років сибірського заслання Яків активно працював вдома. Разом із дружиною Любов’ю своїх чотирьох дітей виховали українськомовними патріотами і противниками царату. Тимчасом молодий економіст Дмитро Піхно пішов протилежним шляхом. Будучи вихідцем з українськомовного села, він одружився із вдовою Віталія Шульгина, очолив родинну газету і продовжив шлях імперської лояльности та російського націоналізму. На початку ХХ століття естафета перейшла до дітей Якова та Дмитра. Під час революційного періоду та подальшої громадянської війни вони воювали по різні сторони. Після перемоги більшовиків усі вцілілі Шульгини втекли до Західної Європи, де долучилися до формування російського та українського емігрантських середовищ”. Докладніше про національний вибір родини Шульгиних та їхню роль у київському суспільстві читайте у книзі “Розділена династія. Родинна історія російського й українського націоналізмів” → https://bit.ly/4kMJsZZ