"Відлуння" 1.
Телевізор щось тихенько бубонів, змінюючи картинки. Його яскраве блакитне світло осяяло літнього чоловіка, який дрімав на старій канапі. Він повільно відкрив очі, скляним поглядом подивився у телевізор. Сечовий міхур нагадав про дві пляшки пива. Він підвівся, у колінах щось захрустіло. Повільно шаркаючи старими капцями, він пройшов у коридор. Права рука піднялася у звичному русі, вмикаючи світло. Лампочка блимнула і згасла.
— От трясця... — рука все одно вимкнула й увімкнула світло.
Він навпомацки пішов у темряву. У темряві речі та меблі неначе ожили й так і лізли під ноги.
Мізинець з усієї сили знайшов куток ящика для взуття.
— Щоб тебе!
В очах на пів секунди засяяло від болю.
Тримаючись за стіни, він дошкутильгав до кухні. Долоня зі злістю вдарила по вимикачу, стареньку кухню осяяло жовтим світлом. Нога ще боліла. Він відкрив стару шухляду, яка заскрипіла, немов кішка, на яку наїхала машина. У шухляді було повним-повно всілякого мотлоху. Молоток без руків'я, кришки від пива, тупі ножі, які шкода викинути. І серед усього цього лежала лампочка у паперовій обгортці. Він узяв лампочку і спробував закрити шухляду, але щось там застрягло, і закрити її ніяк не вдавалося.
— Та що за чортівня? Не дім, а якась розвалина...
Махнувши рукою на кляту шухляду, він узяв стару табуретку і повільно пішов у темний коридор. Рука одразу знайшла ящик для взуття.
— Ось ти де... — він постукав по ящику.
Він приблизно поставив табуретку під лампочкою. Тримаючись за стіну, він поставив одну ногу. У коліні щось хрустнуло. Він підтягнув другу ногу і повільно випрямився.
— Ось так! — похвалив він сам себе.
У голові трохи запаморочилося.
— Дідько! Навіть потримати мене нікому.
Він однією рукою тримався за стіну, а другою намацав цоколь і лампочку. Голова запаморочилася сильніше, пальці вчепилися у стіну, нігтями здираючи шпалери. Табурет похитнувся, він повністю втратив рівновагу, падаючи додолу.
Несподівано все завмерло, міцні руки тримали його, допомагаючи встати назад на табурет. У голові все оберталося, світло з кухні не діставало до коридору, а блакитного сяйва телевізора було недостатньо. У коридорі було тихо і темно. Серце калатало у грудях та вухах. Холодний піт виступив на лобі.
— Що це було? Я мав упасти і скрутити собі м'язи!
Він стояв, тримаючи у руці шматок шпалер. Він знову знайшов лампочку, швидко викрутив перегорілу, дістав з кишені нову та замінив її. Швидко спустившись на підлогу, він увімкнув світло. Жовта лампочка осяяла вузький коридор. Нічого особливого: ящик для взуття, дзеркало та вицвілий килим. Він декілька секунд роздивлявся невелику кімнату, ніби вперше бачив її.
— Нікого...
Він нарешті зрушив з місця. Підняв табуретку та відніс її на кухню. Тільки там він згадав про перегорілу лампочку, яку тримав так міцно у руці. Він запхав її у паперову обгортку і поклав до шухляди. З силою натиснув на застряглу шухляду, вона скрипнула та піддалася. Він вийшов у коридор, на ходу вимикаючи світло на кухні. Повільно пройшов коридором, тримаючись за стіну. Рука на секунду завмерла над вимикачем, вимикач клацнув, і світло в коридорі згасло.
— Ти цілий? — питання прозвучало з темного коридору, холодна хвиля пройшла від голови до ніг. Рука з силою вдарила по вимикачу у коридорі. Він обернувся так швидко, як дозволило тіло.

https://t.me/FantasyAndHorror