"Хто там?" 🚪 1.

— Мам, мамо.., я вдома!
Я зачинив за собою двері, ввімкнув світло у темній прихожій, зняв взуття і заглянув на кухню. Звідти доносилася музика, чоловічий голос співав про втрачені роки. Біля плитки стояла мати, у простенькому халаті, і у фартуху з квітами.
— Мамо, я вдома! — я намагався перекричати радіо. Я підійшов ближче і обережно поклав руку їй на плече.
— Ой боже мій! — вона трохи підстрибнула, одразу повернулася, швидко кліпаючи очима.
— Оо... — пауза декілька секунд — Володька, ти вже вдома, а я не чую нічого.
Я посміхнувся, поцілував мати у щічку, і пішов перевдягатися. Музика на кухні стала тихше.
Почувся голос з кухні — ти їсти будеш?
— Ні, дякую, я не голодний, а де батько? — на кухні щось впало на підлогу.
— Та він з дядьком Сергієм, поїхав якісь запчастини для машини купувати, знову п'яний прийде.

— Зрозумів — я вдягнув домашній одяг, і знову вийшов на кухню.
— Як справи в школі? — спокійним голосом запитала мати.
— Ма, ти що – я на другому курсі! — я посміхнувся матері в спину.
— Ой, точно, я і забула який ти дорослий — мати легенько стукнула себе ложкою по лобі.

— Ти їсти будеш? — знову спитала мати.
— Та ні, я піду, мені треба зайти до Олі, вона просила подивитися її ноутбук.
— А, ну добре, бачила її сьогодні, ох і гарненька, ви зустрічаєтесь?
— Так... Майже півроку — мій погляд був трохи занепокоєним.
— Мам, все гаразд?
— Так звісно, а чому ти питаєш? — вона подивилася на мене, трішки розгубленим поглядом.
— Та просто ти сьогодні якась забудькувата — я намагався виглядати спокійним.
— Та мабуть не виспалася, ось і не можу до купи думки зібрати.
— Ну їди, на тебе Оля чекає.

— Гаразд... — я обійняв маму, і пішов у коридор, вона проводила мене якимось скляним поглядом. Вдягнувши кросівки, я вийшов з квартири. Я натиснув кнопку ліфта. Щось заторохтіло у шахті, ліфт спускався на мій поверх. Двері з гуркотом розкрилися впускаючи мене у затхлу кабіну. Не глядячи, рука сама натиснула на чорну кнопку "16". Двері закрилися, ліфт рушив. Я вийшов з ліфту, двері закрилися, серце завжди трохи калатало, коли я підходив до її дверей. Я натиснув на дзвінок, із-за дверей почувся гавкіт Оліного песика.
Потім кроки, голос Олі — хто там?
— Це я, відчиняй! — радісним голосом відповів я.
Пару секунд тиші, вони здалися дуже довгими.
— Ви до кого? — її голос звучав трохи напруженим.
— Як до кого, до тебе звісно! — мій голос став трохи вище.
Знову тиша.
— Що вам потрібно? — її голос був тремтячий, як у пташки.
— Олю, ну годі, відчиняй — знову тиша.
— Будь ласка йдіть собі, я не знаю як ви дізналися моє ім'я, але краще йдіть.
— Досить Олю, жарт затягнувся, відчиняй — я постукав у двері.
— Я сказала йдіть геть, я вас вперше бачу, я викликаю поліцію!
Її голос тремтів, і майже зривався на крик. Її дурнуватий песик загавкав ще голосніше.
— Олю, це ж я... — голос ставав тихшим.
— Ну все козел ти догрався, поліція вже їде!
Вона кричала із-за дверей, пес верещав як навіжений.
Із-за дверей сипалися прокльони, образливі слова, покидьок, маніяк, і так далі.
Я зовсім розгубився, мої ноги повільно понесли мене назад до ліфту.

Під'їхав ліфт, до мене ще доносився гавкіт тупого пса. Я натиснув кнопку "2", двері закрилися, я стояв роздивлявся свої кросівки. Я підняв погляд і подивився в жовте засиджене мухами дзеркало. В мене було перелякане обличчя, вуха горіли червоним. Я подивився уважніше на себе, такий, як завжди, нічого не змінилося.
Двері відчинилися на моєму поверсі. Мої ноги трохи тремтіли, але впевнено несли мене до дверей квартири. Я зайшов, ввімкнув світло, зняв кросівки. Мати виглянула з кухні, в її очах читалося здивування.
Я помахав їй рукою з дуже сумним обличчям, я намагався посміхнутися, але вийшло жахливо.
— Що, що відбувається..? — я вже чув сьогодні таку інтонацію.
— Толя... Толя це мабуть до тебе? — мати трохи тремтячим голосом кликала батька.

https://t.me/FantasyAndHorror