Книжкова жаба

Ну а тим часом Дрогобицький осередок спілки журналістів виступив за позбавлення Іздрика Шевченківської премії🤪. Все через нецензурну лексику в його віршах. На черговому зібранні голова осередку Степан Яким закликав рішуче поета засудити як «ворожий елемент». Про це пише інший член осередку і військовий Андрій Юркевич. Він каже, що лише двоє людей було проти такого брєдового рішення.Тепер найголовніше, щоб до рук Степана Якима не потрапила збірочка Іздрика Naked One. Бо там не лише матюки, а і фотки голого мужика! Обрала для вас найпристойнішу. Чекаємо тепер на позицію представників Шевченківської премії🥳Нагадаю, що цьогорічних лавреатів оголосили аж у березні, тому припускаю, що дорогобицькі колеги лише зараз прочитали вірші Іздрика і охуїли. Ой, даруйте. Збентежилися.Також цікава позиція колег з Калуша (Іздрик звідти) і чи буде махач між осередками цих двох славетних міст!Ну а оскільки у Іздрика є вірш із назвою «Лєна», то ви вже розумієте на чиєму я буду боці. (с) Лєна ЧиченінаПідписатися на Книжкову жабу

Щойно дійшли руки та очі до цієї книжки. Свідчення європейців про Росію та оцінки її від 1477 року і далі. Вкотре визнаю провину: був проти грунтовного дослідження російського калу, бо ми ж тут про них усе знаємо. Ні. І це визнав генерал Залужний. Ставка на те, що їм болітимуть втрати, не спрацювала і не спрацює. Їм по хую. Бо вони давно не люди і навіть не тварини. Люди і тварини бояться і жаліють. Тобто, є інстинкт самозбереження та емпатія. Істотам, які живуть за поребриком, ці якості не були притаманні вже в часи Бориса Годунова та обох Лжедмітріїв. Ще до Івана Грозного. Так, перенести війну на їхню територію - важливо. І так, ЗСУ, СБУ, ССО, ГУР, партизани - мої персональні герої, і я ще хочу встигнути втілити їх у книжках, кіно, серіалах. Але поки в кацапів є умовно жива сила (насправді ходячі мерці), вони будуть завалювати нею нас. Їхні баби рожают, як кролі, і ці народжені вже готові вбивати. З ними неможливо домовитися. Навіть якщо перейти на їхній бік, вони вб'ють не сьогодні, так завтра. Нищити по 1 тисячі на день можна і наші роблять. Але це лише 365 тисяч на рік. Аби ще не гинули наші люди, де один вартий цілої їхньої орди, тоді років за не знаю, скільки, кацапів би якось перемолоти. Проте українці гинуть. Чоловіки, жінки, діти. Не встигаючи народитися й пожити. А ця підорасня радіє і не боїться нікого й нічого. Їм усім давно зробити лоботомію. Ще тоді, коли цього слова не знав ніхто. Як їх винищити - не знаю. І да, Росія не розвалиться. (с) Андрій КокотюхаПідписатися на Книжкову жабу

Про Загребельного. Так вийшло, що я є одним з небагатьох живих українців, який може пам'ятати розповіді Павла Архиповича. Протягом десятиліття я мав, думаю, близько 300 годин спілкування. Здебільшого, про його життя та шлях в літературі. Але і не тільки - за цей час ми обговорили творчість десятків, якщо не сотень письменників, як українських, так і зарубіжних. Загребельний, особливо в останні роки, був дуже жорстким в оцінці літературного пристосуванства. Ще більш категоричним він був у зведенні на п'єдестал. Все життя він вчився мовам і читав. У нього було Перше Фоліо Шекспіра в оригіналі (всі п'єси в одному томі), в старому, неадаптованому виданні, і він часто читав його, як настільну книгу.Німецьку він вивчив в полоні (в школі теж була німецька, до речі). За три роки - так, що спілкувався вільно. Там мав постійне спілкування з британськими полоненими офіцерами. Вивчив англійську на рівні, який дозволив півроку працювати перекладачем при радянській місії в британській окупаційній зоні в 1945. За це відсидів ще півроку у фільтраційному таборі під Москвою. Польську та сербсько-хорватську вивчив, бо був виїзним у країни радянського блоку. В Югославії та Польщі перекладали майже все важливе, що видавалося на світовому ринку. Він привозив звідти цілими торбами книжки і читав запоєм. Розумів староосманську, працював в архівах Стамбула та Будапешта, працюючи над "Роксоланою".Загребельний не був дисидентом. Навпаки, через близкість, не до влади, а особисто до Щербицького, з яким дружив, він міг дозволити собі набагато більше, ніж інші. В тому числі, мав змогу входити до спецхранів в архівах. Ще молодим очолив "Літературну газету", яка зараз ще існує під назвою "Літературна Україна", був першим, хто почав друкувати системно Драча, Коротича, Вінграновського, Симоненка та інших. Що стосується "цитат" зі спогадів Суровцової, про яких писала не один раз Оксана Забужко, писав Леонід Плющ та інші. Це не нова історія.Але, мабуть, тільки я пам'ятаю історію від Загребельного про те, як ще з 60-их він весь час заховував у своїх творах сховані не названі цитати з Германа Гессе, Франца Кафки, Камю та інших авторів, яких "неможна" було читати радянським людям (Кафку видали російською тільки в 1966, Гессе вперше в середині 70-х, але далеко не все. Він сам перекладав ці уривки. Підганяв сюжет, щоб вони не виглядали нелогічно. І дуже пишався, що в кожному романі мав десяток таких "фіг в кармані". Чи я обговорював з ним цитати з Суровцової в його книжках? Ні. Але про її існування і про спогади я вперше дізнався саме від нього. Ще одною "фігою в кармані" був роман "Південний комфорт", один з його улюблених. Після того, як роман вийшов друком у журналі "Вітчизна" і готувався до друку в перекладі в престижному видавництві "Советский писатель" в Москві, директор видавництва власноруч написав донос в Генпрокуратуру СРСР про те, що всі негативні персонажі роману - київські прокурори. До речі, він не помилився. Саме це свідомо і написав автор. Вперше в історії літературний твір став предметом обговорення на колегії Генпрокуратури СРСР. Результат - відміна друку перекладу, вилучення журналу з бібліотек, позбавлення Загребельного посади Голови Спілки Письменників України (його замінив Юрій Мушкетик). Павло Архипович жартував, що тим, що не потрібно сидіти в президіях, він зекономив час для кількох романів...Тому і пропоную задуматися про обставини, при яких Загребельний "процитував" Суровцову і для чого він це зробив. (с) Олександр Красовицький, директор видавництва Фоліо

Рівно три роки тому було знайдено його закатоване тіло.Його номер був 319.На могилі з дерев'яним хрестом поміж соснового лісу під Ізюмом.Володимир Вакуленко.Відомий дитячий письменник, поет, перекладач.Вбитий двома пострілами від ворожого Макарова.Перед тим закатований.23 березня в окупованій Капитолівці вдома у Вакуленка р_и провели обшуки, вилучили книжки, забрали Володимира та його 14-річного сина Віталія.Три години били й допитували,а потім відпустили додому.А наступного дня ті ж військові прийшли по письменника знову.Силоміць вивели з будинку.Коли садили в автомобіль з буквою Z,пролунало: "Слава Україні".Це були останні слова Володимира....Його тіло було виявлене 12 травняна узбіччі дороги біля Капитолівки.Опізнати його було неможливо.Тоді ж і похований в могилі з номером 319.Пізніше впізнаний за документами й татуюванням.У щоденнику Володі, знайденого Вікторією Амеліною в садубатьківського дому письменника -впевененість у тому, що за ним прийдуть, бо своїх проукраїнських поглядів не ховав навіть в окупації.І ні краплі страху.Тільки велике хвилювання за сина."У Володі інвалідність після армії. І хлопчик - інвалід. Бачили ті, хто забирав, яка дитина. Бачили документи Володині, що група інвалідності в нього. Та не зглянулися, не пожаліли ні Віталіка, ні Володю мого. Сердечко прострелили.Я все ще не можу повірити, до мене ще не доходить, у кого могла піднятися рука. Він такий був худесенький. Його основна зброя завжди була - ручка, перо. Хіба можна було стріляти в таку людину?" -слова мами Олени ранять наші серцятак само, як оті постріли.Його номер 319.Його ім'я - Володимир Вакуленко.Новітнє розстріляне Відродження. (с) Оніщенко Людмила.Підписатися на Книжкову жабу

Пулітцерівську премію 2025 року за найкращу науково-популярну книгу отримав американський історик Бенджамін Натанс за роботу «За успіх нашої безнадійної справи», яка розповідає про історію радянського дисидентського руху. Імена лауреатів надруковані на сайті премії.797-сторінкова книжка вийшла 2024 року у видавництві Princeton University Press. Спираючись на щоденники, мемуари, особисті листи, інтерв’ю та протоколи допитів КДБ, автор оповідає про те, як «дисиденти вирішили використати радянське законодавство для стримування влади радянської держави». «У невільній країні вони стали поводитися як вільні люди», – йдеться в анотації.Бенджамін Натанс – доцент престижного Пенсильванського університету. За перемогу він отримає нагороду 15 тисяч доларів.2024 року Натанс розповідав про свою нову книжку Радіо Свобода. «Я хотів дати їм таку історію, в якій вивів би їх на передній план, але судив би про них не тільки за сильними, але й за слабкими сторонами, не тільки за прозріннями, але й за сліпотою, і перш за все – розглядав би їх у радянському контексті, в якому вони, як мені здається, на своєму законному місці», – сказав він.Американська Пулітцерівська премія – одна з найпрестижніших нагород у галузі журналістики, літератури та музики. Вона присуджується за роботи англійською мовою, які вперше вийшли на ринок США.Підписатися на Книжкову жабу

Друзі, хочемо привернути вашу увагу до книги, яка може стати хорошим приводом для розмови з дитиною про силу, гідність і нашу історію.До нас звернулося крафтове українське видавництво — і ми вирішили поділитися їхньою книжкою, бо тема нам дуже близька. Вона резонує з нашими цінностями: знати, хто ми є, говорити про це з дітьми, передавати далі не лише знання, а й опору. А ще ця книга з таких, які можуть і повинні виховувати нові покоління українців, що знають свою історію та відчувають себе частиною націєї з гідними минулим та майбутнім. «Легендарна Україна. Історії вільних» — це сім художніх оповідей, натхнених реальними подіями: від Трипілля до сьогоднішньої війни. Про людей, які обирали добро, навіть коли це було найважче. Про внутрішню свободу. Про українців.Авторка — Ірина Мацко, українська письменниця, яка нині живе й працює в Польщі.Ілюстрації — художниця з Бахмута, Оксана Берсан. Вони сильні, атмосферні й дуже чутливі до змісту.Книга отримала премію імені Платона Воронька — одну з небагатьох в Україні, присвячених саме дитячій літературі.А видавництво «Читай українською» не лише п’ятий рік видає сучасні українські книжки, а й веде благодійний проєкт «Посилка добра» — надсилає книжки й солодощі дітям із родин загиблих захисників.Придбати книжку можна тут:https://www.chytay.in.ua/product/legendarna-ukrayina-istoriyi-vilnyh/Подивитися відео та ілюстрації — тут:https://drive.google.com/drive/folders/1EBhjcb1yffQtc_11Z26LcRshldKOxfd-?usp=sharingПідписатися на Книжкову жабу

Книжку треба читати мінімум двічі. Один раз, коли ти молодший за її героїв, а другий – коли старший. Взявся недавно за "Трьох мушкетерів", яких не відкривав останні 33 роки. Так це тепер абсолютно інший роман! Всі три мушкетери дуже молоді солдати. Найстарший це 30-річний Атос. Незважаючи на молодість, всі вони пияки зі стажем і регулярно споюють найменшого серед них – д'Артаньяна. Араміс вважає звичним ділом замовляти по дві пляшки вина на людину до вечері (об'єм пляшок в той час був не меншим за нинішній, а то й більший). А розважливого Атоса автор описує як запійного алкоголіка, який говорив про себе: "ніколи моя голова не буває такою ясною, як після пляшки вина". Тепер мені зрозуміло, чому зі своїм слугою Атос спілкується здебільшого жестами – п'яним він не може чітко вимовляти слова.😜Окрім алкоголізму всі мушкетери страждали ігроманією. Грали в кості постійно, в тому числі в борг. Атос грав погано, але мав справжню ігрову залежність і програвав все, що мав, навіть особисті речі д'Артаньяна, поки той спав. Слуг теж програвав.Коли мушкетери встигали нести службу в короля мені взагалі не зрозуміло. Та й чи були вони вірні королю? Нагадаю, що інтрига книжки крутиться довкола того, що саме мушкетери допомагають королеві Франції зраджувати свого короля і таємно зустрітися з коханцем, англійським герцогом Бекінгемом, який є прямим ворогом Франції. І в той час, коли кардинал Рішельє (ніби негативний персонаж) намагається перешкодити цій держзраді королеви, мушкетери (ніби позитивні персонажі) допомагають англійцеві тріумфувати.Далі більше. Під час облоги Ля Рошелі Рішельє посилає Міледі в Лондон, аби усунути Бекінгема й таким чином зламати опір повстанців. З воєнної логіки — крок виправданий. Але мушкетери знову пробують стати на заваді французькій перемозі. Цього разу невдало.Всю цю антидержавницьку діяльність направлену на шкоду національним інтересам Франції четвірка виправдовує сильним еротичним потягом д'Артаньяна до одруженої і десь на 5 років старшої за нього Констанції Бонасьє, яка на обличчя хоч і була красивою, але за описами Дюма "руки і ноги мала грубі".Недооціненим залишається і персонаж Міледі, яка вартує окремого дослідження. Чому досі ніхто не розкрив її образ через феміністичне прочитання? 15-річною вона одружилася з Атосом. А коли він помітив на її плечі тавро лілії то, навіть не питаючи про його причину (насправді дріб'язкову), відразу ж постарався повісити свою дружину-підлітка на першому ж дереві, яке трапилося під руку. Тоді вбити її йому чудом не вдалося. Можливо знову був п'яний. А може йому не тавро муляло, а відсутній у Міледі одного зуба. Бо саме за цією характерною ознакою він пізніше впізнав її в описі д'Артаньяна. А дантисти тоді були не те що тепер. Так що леді Вінтер довелося самій пробивати собі дорогу в житті у цьому маскулінному світі.Ще одна недосліджена тема це протистояння короля і кардинала. "Три мушкетери" цілком можна читати як історію суперництва влади світської (Людовік ХІІІ) і церковної (Рішельє). Але то вже інша історія. Коротше кажучи, перечитуйте класику. Це абсолютно інші тексти. Доповідь завершив. (с) Вадим Карп'якПідписатися на Книжкову жабу

На цьому ресурсі не було дописів російською, але цей вірш вартий допису. І він ідеально підходить до книжкової теми каналу. Андрей Орлов (Орлуша ) Я список кораблей прочёл до серединыУтро было пасмурным и хмурымВ даль, в туман, подальше от землиОт причала мировой культурыУходили в море корабли.Первым, ощетинив грозно пушки,Ржавой чешуёй как жар горя,Гордо шёл авианосец «Пушкин»,В трюмах – тридцать три богатыря.Следом, на войну и мир готовый,С сизой дыма бородой густойКрейсер плыл огромный, но не новый –«Граф Лев Николаевич Толстой»,А за ним кильватерной полоской –Три эсминца, всем внушая страх –«Бродский», «Маяковский» и «Чайковский»Медленно плелись на всех парах.Чайки на лету лишались чувства,Мухи отделялись от котлет,Видя баржи «Русское Искусство»«Достоевский» «Горький» и «Балет».В родину и скрепы крепко веря,Оркестровый загрузив десант,Шёл за ними «Гергиев Валерий»,На носу неся гвардейский бант.В каждый порт входившие без страха,Ласканные славой и рублёмПосланы по направленью «нахуй»За военным русским кораблём.- Как же мы без вас?!! – им вслед рыдали.- Родненькие, вас-то, вас за что?- Вас же всей планетой почитали!С кораблей не отвечал никто…Словно бог войны великолепен,В триколор раскрасивши трубу,Нахуй уплывал «Zахар Прилепин»Со сквозной пробоиной во лбу.Альбатрос над серым морем носится,Глядя, как идёт красив, толковБесогон, герой, оскароносецС именем «Никита Михалков».Строй неровный, но довольно длинный,Золочёный словно образа,Проходя вдоль острова Змеиный,Вдаль отвёл стыдливые глаза.Без оркестров, тихо и понуро,Чуя, что давно пробито дно,Уплывали «Русская культура»,«Русский цирк» и «Русское кино».Гордость, славу, символы державы,Испытавшей вдруг крутой облом,Провожал в поход орёл двуглавыйСломанным под Харьковом крыломНа последней лодочке – ГерасимТупо вёз топить своё МумуИ мычал: – Я русский, я прекрасен,И за что мне «нахуй» – не пойму!©️Андрей Орлов (Орлуша).Підписатися на Книжкову жабу

Що і як купують українці у 2024 році: цікаві факти про книжки 📚Компанія Deloitte опублікувала дослідження споживчих настроїв українців, і серед усього цікавого там є дані про книжкові покупки. Деякі результати мене здивували!📍 Де купують книги?🔹 39% українців купували книжки в офлайн-магазинах.🔹 В онлайні трохи менше — кожен третій купує раз на два місяці.📍 Скільки витрачають?💰 Середній чек в офлайн-книгарнях — 1013 грн.💰 В онлайні — 1028 грн.💰 Кияни лідери за витратами: в середньому 1549 грн на книжки щомісяця!📍 Хто купує частіше?📖 Найактивніші покупці — молодь 18-27 років. Вони купують у 2+ рази частіше за середнього українця (1,3 рази на місяць).📖 Чоловіки купують частіше за жінок (0,7 раза на місяць проти 0,4). Ось це несподівано! Бо зазвичай вважається, що книжки більше купують жінки.📍 Тренди 2024 року⚖️ 47% українців купують стільки ж книжок, як і торік.📉 43% купують рідше.📈 10% купують більше.Виходить, що книжковий ринок тримається стабільно, хоча є цікаві зрушення у вікових та гендерних групах.За посиланням можна ознайомитись з повним дослідженням.Підписатися на Книжкову жабу

Останніми днями знову розгорівся скандал навколо чергового відомого британського автора, і видавництва вже встигають дистанціюватися від нього ще до того, як стане відомо щось конкретне. Йдеться про Ніла Ґеймана – письменника, який здобув світову славу завдяки таким творам, як "Американські боги", "Кораліна" та "Пісочна людина" та іншим. Так стрімінг Prime Video, на всяк випадок, ухвалив рішення не продовжувати на третій сезон серіал «Добрі знаки» з Майклом Шином та Девідом Теннантом за однойменною книгою письменника (у співавторстві з Террі Пратчеттом), а завершити його 90-хвилинним епізодом. Компанія Disney на тлі скандалу скасувала екранізацію «Цвинтарної книги» Ніла Геймана. А Netflix закрив серіал «Детективи з того світу» за книгами автора. А видавництво скасувало вихід нових коміксів за його авторством. Все це сталося через те, що декілька жінок звинуватили його в сексуалізованому насильстві. Сам Гейман відкидає звинувачення. 14 січня Ніл Гейман прокоментував матеріал New York Magazine, написавши в особистому блозі: «Я ніколи ні з ким не вступав у сексуальні стосунки без згоди. Ніколи». Але процес cancel culture вже триває.Не знаю як буде розвиватися ця історія, але вона дуже нагадує інші випадки, коли відомих, успішних та богатих діячів культури усували з проєктів або скасовували їхні роботи ще до з’ясування всіх обставин. Одним із найгучніших прецедентів був випадок із Кевіном Спейсі, якого навіть звільнили з серіалу "Картковий будинок" і цим "вбили" проект. Хоча згодом обвинувачення проти актора були зняті через виправдання присяжними у суді, але його кар’єра вже не відновилася, а серіал втратив популярність після вимушених змін у сюжеті.Ще один приклад — Ендрю Куомо, колишній губернатор-демократ Нью-Йорка. Віннважався одним з головних претендентів у кандидати в претенденти від Демократичної партії. Але через інтриги проти нього Куомо змусили піти у відставку на хвилі звинувачень у сексуалтних домаганнях, хоча сам він заперечував свою провину. Важливо, що після його відставки жодної кримінальної справи не було доведено до суду і всі вони розвалилися. Політичний тиск і суспільна реакція виявилися сильнішими за правові процедури, і навіть якщо згодом звинувачення не підтвердилися і він не був засуджений, але його кар’єра вже була зруйнована. І до речі, це коштувало Демпартії програшу на останніх виборах.Така практика стала частиною сучасної політичної та медіакультури: достатньо звинувачень – навіть без доказів – щоб творчість або кар’єра людини опинилися під загрозою. Поки що жодних офіційних деталей щодо Ґеймана немає, але комікси вже скасували, а серіали припинили знімати. І якщо згодом з’ясується, що звинувачення були безпідставними, то чи повернеться все на свої місця? Велике питання без відповіді. Аналогічні явища можна спостерігати й в Україні. Часто суспільний хейт, особливо в соцмережах, спалахує швидко та без спроби розібратися у ситуації. Людей засуджують на основі емоцій, вирваних із контексту цитат або непідтверджених звинувачень. Це стосується як відомих особистостей, так і звичайних людей. Культура “скасування” дедалі більше перетворюється на зброю, якою можна знищити репутацію будь-кого без суду й розслідування. І ліків проти цього поки не існує.Підписатися на Книжкову жабу