Тема від Фанхатне божевілля – незваний гість (день 18)
Раптом скрипнула хвіртка
— Це ти, вітре–шибенику?– запитала Жанна. Але у відповідь тільки тиша.
Хвіртка скрипнула вдруге, жінка підвелася і підійшла до воріт.
—Хто тут?
—Це я,– проказав сусід на ім'я Леонід.
—Ну й налякав ти мене,– мовила Жанна. —Проходь, коли прийшов. Будемо пити чай з цукерками.
— Вибач,  я не хотів тебе лякати. Просто побачив твою автівку і вирішив зайти.
Жанна усміхнулася кутиками губ. А Леонід все не міг відвести погляд від її сіро–зелених, глибоких очей і довгих пухнастих вій.
— Ти вже з'їв мене поглядом усю чи ще щось лишилося?
— Залишилось, волосся. Розпусти його будь ласка.
Льоня також їй подобався, але особливої уваги вона не звертала. Та сьогодні жінка вирішила зробити йому приємне і розпустити волосся. Щойно заколка клацнула і впала на підлогу, як каштанове  волосся впало на плечі великою хвилею. 
—Дозволь вдихнути цей аромат?
—Дозволяю,– проказала Жанна.
Льоня ще раз поглянув на жінку своєї мрії і посадивши її на руки, пірнув у ті хвилі, вдихаючи улюблений аромат. А потім потроху потягнувся до шиї, вкриваючи її цілунками...  Сонце врешті-решт заховалось за обрієм, згасли зірки і на землю спустилася ніч. Та їм було байдуже, адже від сторонніх очей їх заховала осінь.
#оповідання#проза