Сьогодні я вчив італійську, мене зачепило слово «domanda». Воно означає «питання», але також «запит», «вимогу».

Для підприємця дуже точне слово.

Бо співробітники постійно приходять до власника зі своїми domanda. Зазвичай починається невинно: «Іван, є хвилинка?»

Але питання генерують не тільки співробітники. Їх постійно генерує сам бізнес.

І всі ці питання я б розділив на три рівні.

Перший — тактичні.

Клієнт просить знижку. Що відповісти? Товару немає на складі. Чим замінити? Постачальник затримав поставку. Що робимо? В рекламі впала конверсія. Що перевірити?

Другий — управлінські.

Кого з двох кандидатів взяти? Кого підвищити? Залишити цього підрядника чи змінити? Як перебудувати процес? Який рекламний канал масштабувати?

Третій — стратегічні.

Виходити в нову країну чи ні? Відкривати наступну філію? Запускати новий продукт? У що інвестувати наступний мільйон? Куди взагалі має рухатись компанія?

Проблема більшості підприємців у тому, що всі три рівні domanda приходять до однієї людини.

І власник намагається потягнути все.

В ідеальній конструкції бізнесу до власника мають доходити переважно питання третього рівня.

Не тому, що він «вище» дрібних питань.

А тому, що це єдині питання, які крім нього часто ніхто не вирішить. І саме тут його підприємницьке мислення має найбільшу ціну.

Що тоді робити з першими двома рівнями?

Тактичні питання не треба нескінченно вирішувати за спеціалістів. Треба створити навчання, яке формує в них навичку самостійно приймати такі рішення.

Управлінські питання не треба забирати у керівників. Треба створити систему управління, дати їм критерії прийняття рішень і натренувати користуватися ними.

Тоді продавець не питає власника про знижку. Тімлід не питає, що робити з кожним співробітником.

А власник нарешті отримує час думати про те, за що йому насправді платять найбільше.

Не як вирішити сьогоднішню проблему.

А куди вести компанію далі.