Якось я знайшла куртку, яку носила з 7 по 10 клас. Якість відмінна, курточка дуже гарна. Незважаючи на те, що пройшло вже стільки років. Але є одне але. Скільки себе пам’ятаю, я не відчувала реальних розмірів свого тіла. Мені весь час здавалося, що я більша, товстіша, крупніша. Навіть коли робила знаменитий тест за методом Фельденкрайза, то з’ясувалося, що й із заплющеними очима я себе відчуваю набагато крупнішою. Я не могла розгадати цю загадку. Наче розладу дисморфофобії я не маю, але спотворене відчуття розмірів свого тіла присутнє. Не могла зрозуміти чому. І ось коли я розглядала цю курточку, я подивилася на розмір і охренiла: там була L. Мій зріст зараз 157Тоді я була в рази менша, у 7 класі. І тут у мене все склалося. Мені купували одяг на виріст. Але я так і не виросла до потрібного розміру. З одного боку стало ясно і легше, тому що я нарешті зрозуміла, чому таке самовідчуття, а з іншого дуже сумно. Тому що через те, що це була L, а не дитяча S, я себе не відчувала в реальному розмірі й переживала купу комплексів з приводу зовнішнього вигляду. І вчора вночі, колега з моєї 2 роботи надіслав фото з його архіву. Я до часу ночі розглядала фотки і дивувалась, бо на фото струнка і гарна дівчина, а в памʼяті дівчина на розмір L.