Якось я знайшла куртку, яку носила з 7 по 10 клас.Якість відмінна, курточка дуже гарна. Незважаючи на те, що пройшло вже стільки років.Але є одне але.Скільки себе пам’ятаю, я не відчувала реальних розмірів свого тіла. Мені весь час здавалося, що я більша, товстіша, крупніша. Навіть коли робила знаменитий тест за методом Фельденкрайза, то з’ясувалося, що й із заплющеними очима я себе відчуваю набагато крупнішою.Я не могла розгадати цю загадку.Наче розладу дисморфофобії я не маю, але спотворене відчуття розмірів свого тіла присутнє. Не могла зрозуміти чому. І ось коли я розглядала цю курточку, я подивилася на розмір і охренiла: там була L.Мій зріст зараз 157Тоді я була в рази менша, у 7 класі.І тут у мене все склалося. Мені купували одяг на виріст. Але я так і не виросла до потрібного розміру.З одного боку стало ясно і легше, тому що я нарешті зрозуміла, чому таке самовідчуття, а з іншого дуже сумно.Тому що через те, що це була L, а не дитяча S, я себе не відчувала в реальному розмірі й переживала купу комплексів з приводу зовнішнього вигляду.І вчора вночі, колега з моєї 2 роботи надіслав фото з його архіву.Я до часу ночі розглядала фотки і дивувалась, бо на фото струнка і гарна дівчина, а в памʼяті дівчина на розмір L.