Відлуння минулого… Сьогодні дійшли руки розібрати сумку із фототехнікою, яку я кинув у Харкові в лютому - березні 2022 року і яку мені потім відправили вже пізніше. Після цього вона простояла не відкрита десь близько 2 років. І от нарешті я вирішив зробити ревізію, що ж там є. Окрім об’єктивів і плівкового Кенона знайшов фотоспалах. Із позитивного, у мене на нього є купа батарейок.

🙃 Із негативного – я взагалі не пам’ятаю, як ним користуватися.

😂😂😂 Бо я ним не користувався вже десь років вісім чи десять… Навіть не пам'ятаю і не впевнений скільки.  Все якось дуже дивно із пам'яттю і відчуттям часу. Дивишся на фото, які робив, на людей, що на них, згадуєш свої емоції і обставини як то було… І таке відчуття наче то було зовсім недавно. Буквально в минулому році. Ну максимум в позаминулому! А потім такий собі «Чувак, так навіть карантин почався у квітні 2020 року, і ЦЕ вже більше 6 років… А то на шо ти дивишся, це було за 2-3-4 роки до карантину!» І ти такий курва… Це ж і справді давно. Дуже давно. Як так. Як так могло статися, що з того моменту, який я так яскраво пам’ятаю, пройшло 8-10-15 років?! Цеж… Це ж достобіса часу!!! І шо, він от так просто промайнув і… і все?.....

😩

Якесь дурне відчуття порожнечі та безнадії... Навіщо було відкривати ту сумку...

😕