Але в в якийсь момент я сам відчув себе абсолютно непричетним до всього. Я вже навіть не розумів термінології, якою оперують наші координатори. Назви проєктів, кіл, грантових програм, обговорень на зʼїздах. Все неслось, будувалось ділилось і в результаті все в якийсь момент стихло.Я бунтував, а люди хлопали дверима і виходили з організації, з мережі, з спільнот власних поселень. Мене відправили до психолога. Я пішов і пропрацьовую досі свої стани.Але з часом я зрозумів, що питання насправді з моєю психікою було лише дуже маленьким реактивним пазликом ейфорії стрімкого динамічного розвитку, в якій кожен робив щось своє, замість того щоби робити щось спільне…І ми навіть не змогли завершити етап рефлексії на те що відбулось.Висновків не буде. Окрім мабуть того, що Чути Прислухатись і чітко усвідомлювати хто насправді про основну ідею (а хто закриває лише потреби і гасить пожежі) хто про мережу і спільнототворення, бо таких насправді людей то і не так багато. Якось була притча з Ватикану. Як це люди живуть в церкві, а в Бога не вірять. А він дістав камінчик із фонтану і каже - цей камінець тут тисячу років пролежав у воді, а всередині сухий. Спільноту ще треба вміти впустити в своє серце.Всім дзен. Пишіть чи зайшла моя рефлексія.Якщо вам цікаво ще кейси чути пишіть в коментарі. #лідерство #екопоселення