Бо треба приймати фуру з Данії, готуватись до виступів на трьох конференціях, подавати заявки на наступні раунди, писати звіти по попередніх і у всього цього є чіткі дедлайни.А ще мелькати тут у соцмережах лонгрідами, бо без цього шару ми просто невидимі, від слова зовсім.О і так хочеться сказати що ми чомусь вчимося типу:Ми вчимося бути «інституціями » з чіткими кордонами, які поважають правила сусіда.І як же це важко. Бо вимагає відмови від «его рятівника» і переходу до «дипломатії кордонів».Але ми ні фіга нічому не вчимося насправді. Практика показує, що коли настає жопа, кожен злітає до своїх базових заводських налаштувань і там вже хто на що гаразд.Хто криє матом, хто показово виходить з чатів, а хто просто закривається в собі. І завмирає перечікуючи бурю.А потім настає новий день і нові робочі задачі. Які ти намотуєш свої соплі на кулак, береш і мовчки робиш.Бо війна зовсім поряд і ти не можеш підвести людей. Навіть якщо ці люди не на лбз, а просто звичайні поселенці, активісти які саджають свої помідорки і сосенки. Бо ти обрав цей шлях.Так у нас насправді виглядає той оспіваний регенеративний менеджмент — не коли все гладко, а коли ми здатні переплавити енергію конфлікту в спільний результат. І рухатися далі без гарантій, що наступного разу буде легше.Всім дзен.#GENUkraine #RegenLeadership #Ecovillages #Management #Refi #ЗеленаДорога