Екопоселення: Не зона комфорту, а зона виживанняУ 90% людей тут зазвичай немає психологічних проблем.У вас просто немає грошей.І це не виняток екоспільнот — це дзеркало країни, де понад 40% населення живе за межею бідності.Не психолог, не фасилітатор, не медіатор вам потрібен —а стабільні $ХХХ на місяць.Бо стрес, тривожність і панічні атаки — це не питання «внутрішньої роботи».Це побічний ефект бідності, нестачі комфорту та постійної боротьби за виживання.Коли людина щодня думає, чим оплатити світло, пальне чи дрова на зиму —у неї не лишається місця ні для стратегування, ні для спільнототворення, ні для проєктів, ні навіть для ненасильницької комунікації.Нервова система просто не витримує.І коли вам кажуть: «Вийдіть із зони комфорту» —знайте, ви туди ще жодного разу не входили. Бо тут її просто немає.Те, що часто подається як “еко-усвідомленість”, мінімалізм, духовність чи “просвітленість”, —насправді є спробою вижити красиво, коли ресурсу немає.Саме тому, коли наші поселенці виїжджають на з’їзди чи навчання до європейських поселень, —з високою ймовірністю вони там і залишаються.Не через зраду і не через спокусу “комфорту”,а просто тому, що там є ресурс, умови й стабільність.Війна лише підсилює цей процес, розтягує його в часі й просторі —повільно вимиваючи з України людей, які могли б бути ядром нових спільнот.І навіть коли ми пробуємо впроваджувати внутрішні економічні альтернативи —як це роблять африканські чи латиноамериканські спільноти, —вони не спрацьовують, бо розрив у рівні життя і потребах надто великий.Ми живемо в зоні, де рівень очікувань — європейський,а рівень доступних ресурсів — мінімальний.Десь такі думки на сьогодні. Що з цим робити я не знаю.Інколи мені здається що наша робота з євроінтеграції в європейську мережу екопоселень полягає саме в тому, щоби люди виїхали до Європи і там і залишились.