Люди з різних куточків: Донецьк, Бердянськ, Запоріжжя, Черкаси, Київ, Івано-Франківськ. Це лише маленька частина тих, хто тут зібрався на горбах карпатських гір. І кожен по суті картинка всієї країни.Тут скоро не буде взагалі місцевих, каже один лікар з тактичної підготовки. Це якась взагалі інша реальність. Я навіть не знаю як це усвідомити.А мені в Бельгії сказали, каже одна учасниця. Дивись у нас на півдні німецька на півночі французька. Ми просто зібрались і домовились. А ви що так не можете?А ми каже не знаємо, як донести наскільки живий інакший той наш контекст реалій і що він чи не щодня стає іншим.І там збоку з дивану завжи все видається таким простим і очевидним, треба просто сісти і домовитись. А воно щось ніяк не виходить.Тут Кожен зі своїми долями. Від втрати дому до еміграції. Кожен проходить свою ініціацію. Ми всі спілкувалися українською, хоча для більшості це мова, яку їм довелося вивчити.І інколи ми просто підказували українське слово, яке не вдалося згадати замість більш звичного російського.Ми говорили про сенси. Про право на горювання, бо в кожного є за чим. Про колоніалізм імперськість і націоналізм. Про право на прояви емоцій і про втрату вимушену відмову від власного минулого.І коли ми сміємось, жартуємо, співаємо чи танцюємо — це про наше спільне проживання горя. Яке з боку виглядає не так, як це транслює токсичне середовище соцмереж, вириваючи слова з контексту й накладаючи власні сенси.Я не знаю, скільки ми ще проходитимемо цей тунель ініціації. Але однозначно ми зараз у ньому.Мені хочеться вірити, що нам вдасться переосмислити значення слів «інституції і ідентичність». І це не про чистоту української мови, якою я ніколи чисто не говорив, вбивання в собі совка і відмови від пісень, які співали раніше, не про міністерства чи відомства, і етику правильних партнерств, а про живі добровільні децентралізовані низові спільноти, які плетуть, організовують власні мережі, закладають нові сенси, вибудовують поступово нові ланцюжки і сценарії Для нового підґрунтя нової реальності, яка ще на відміну від протертих шаблонів немає навіть назви.Так, нас ігнорують і витісняють із середовища екоактивізму, і я відчуваю це буквально спиною і тілом. Але прийняття і любов — це те, що переможе, якщо життю ще залишиться місце в нашій доктрині війни.