​​Вже давно крутилася в голові думка, що, які б приємні відкриття не чекали попереду, таких сильних вражень, як колись від знайомства з Артуром Мекеном, Томасом Овеном і ко, вже не буде. А тут хоба — і якийсь невідомий автор ламає цей песимістичний сценарій.Збірка A Trick of the Shadow такого собі R. Ostermeier стартує настільки потужно, що я одразу запідозрила руку якогось відомого горор-письменника. Власне, перше оповідання трохи нагадує «відкривачку» з культової збірки Теодора Кляйна Dark Gods — тут теж герой балансує між думкою, що його розігрують малолітні пранкери, і думкою, що на нього полюють гностичні почвари. Але навіщо відомому письменнику публікувати не дуже якісні пейпербеки у незалежному видавництві (іноді накладом всього кілька десятків штук), під псевдонімом, серед якихось ноунеймів? Впізнати когось конкретного теж не вдалося: у «Остермаєра» є певні ідіосинкратичні звороти, але мені здалося, що вони розсипані в тексті навмисно: щоби підкреслити фейкову центральноєвропейську ідентичність автора.На щастя, розумніша оглядачка просто подивилася в вихідні дані книжок, де всюди вказано ім’я Джеймі Волш: очевидно, це одна людина пише оповідання під різними іменами, сама малює обкладинки, сама видає і сама себе хвалить у передмовах, поступово будуючи маленький страхітливий всесвіт, свій «Півострів» — аналог Найт Вейла і Скарфолка, що однак тяжіє більше до ейкманівського полюсу химерного, з юнгіанським підґрунтям. Коли «Остермаєр» тримається цієї традиції (як у «Object», де хлопець отримує в подарунок загадково-огидний театральний реквізит, який псує його невинну дружбу з одногрупницею), то він прям дуже крутий; більш мейнстримна іпостась йому не пасує.Це той випадок, де розкриття таємниці жодним чином не зменшило мою зацікавленість; дайте мені ще.