У Книзі Хронік, описи царів дещо мʼякші ніж у Книзі Царів. Це повʼязано з тим, що автор акцентує увагу на їх серці більше ніж на вчинках, адже книга написана для вигнанців, які через непокірність перед Богом втратили все. Тому історї про царів тут мотивують змінити ставлення до Бога, а Він у Своїм милосерді - поверне їх додому. І от про одного царя написано:«Твоє серце пнеться до могутності» (2Хронік 25:19)Він, після одної перемоги, почав думати про себе як про великого… забуваючи, що перемогти у битві - не значить перемогти у війні. Та аналізуючи своє серце, думаю, що і воно пнеться часто не туди куди треба! Ми люди переконуємо себе у своєму всевладді і вседозволеності. Це не тільки про цього царя. Бо буквально його син, після трохи більшої кількості перемог і зроблених військових винаходів, раптом вирішує, що він може бути священником, заходить в храм, бере кадильницю і починає проявляти себе. За це Бог вражає його проказою. Ось, чому це відбулося:«Так як він убився в силу, загорілося його серце йому на погибель» (2Хронік 26:16)Бережімо серця наші!