"Ми володіємо документами (чи вони володіють нами), завдяки яким нас можна ідентифікувати. Етимологія понять «ідентифікація» та «ідентичність» десь сходяться в спільній точці за горизонтом, але з близької перспективи розбігаються в протилежних напрямах — один вказує на жорстку фіксацію «ідентифікаційного номера» чи імені в паспорті, інший — на розмиття і множинність, пов’язані з політиками ідентичності. У своїй роботі «Перетинаючи кордон» (2022) Наталка Дяченко презентує гібридне поєднання двох згаданих напрямів, у якому ситуативна нестабільність і розмиття меж законодавчо встановлених правил спричинені кризовим станом війни і біженства.Одразу після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну мисткиня Наталка Дяченко тимчасово виїжджала в Європу, не маючи закордонного паспорта. У той час українцям було дозволено виїжджати з внутрішніми паспортами. Оскільки внутрішній паспорт не містить імені латиницею, працівниці кас в європейських вокзалах, щоб надрукувати квиток, просили продиктувати своє ім’я латинськими літерами. Наталка згадує, що писала переклад свого імені на папірці і просувала його у віконце каси, але отримуючи квиток на руки, помічала, що майже щоразу її прізвище було надруковане з помилками. Тоді вона вирішила надавати біля кас вигадані імена. Контролери ж бо теж не читають кирилицю і не зможуть встановити тотожність імені."джерело артслукер