Війна 2014-2022, повномасштабна війна, наші специфічні сусіди остаточно вбили одну велику ілюзію. Мрія про пасторальну, тиху, провінційну Україну - таку собі просто спокійну країну в центрі Європи - це міраж, який ніколи не буде реалізований.Україна не може бути посередністю. Не можемо дозволити собі посередньої армії, недофінансованої науки, поганої освіти, зневажливого ставлення до людини (бо люди - головний дефіцит), неспроможного державного управління. Ми вже давно мали зрозуміти - або Україна буде чимось визначним і визначальним, або її просто не буде. Або Україна і українці будуть дивитися на багато років вперед, або не буде ніякої України (та і Європи, якою ми її любимо).Подивіться, що ми вже робимо. Ми на ходу перевинайшли спосіб ведення війни. Ми проводимо технологічну революцію в країні, яка 35 років забивала хєр на власну науку та освіту. Ми будуємо мережеве суспільство, яке спроможне вирішувати ексклюзивні проблеми. Ми витримуємо терористичний тиск на економіку і психіку, яку ніхто не бачив у 21 століття. І все це ми робимо на фоні того, що наше суспільство десятиліттями перебувало під сильним постколоніальним синдромом, від якого ми ще досі до кінця не оговталися.І нам доведеться багато чого ще зробити.Нам доведеться бути першими у світі, хто знайде нестандартне рішення своїх демографічних проблем, бо тут ми, нажаль, теж попереду всього світу. Доведеться реформувати державну систему. Знайти можливість економічного успіху в умовах, коли світ нічого крім турбулентності нам не запропонує. Наша незалежність сьогодні - це гра на максимальній складності. Це не даність, це реальність, яку тримають конкретні люди: військові (і ті, хто обрав цей шлях до війни, і ті, кого змусили росіяни), інженери, підприємці, які тримають економіку і виробляють зброю, державні службовці, вірні країні, вчителі, лікарі, батьки, які продовжують народжувати дітей всупереч усьому et cetera. Звісно, і ті українці за кордоном, які реально допомагають країні. Навіть здалку. Оці всі люди і складають тіло української незалежності.І у нас не те, що є вибір. Втеча чи пошук якихось швидких рішень - це просто відкладена катастрофа. Персональна чи колективна. Україна не може дозволити бути посередністю. Ми - теж не можемо. Ми маємо бути сильнішими, ефективнішими, дорослішими за будь-якого нашого сусіда і за нас вчорашніх - і тільки тоді ми будемо живими і успішними. З Днем Незалежності, друзі. Попереду ще дофіга роботи.