Сирія підтвердила стару добру тезу: диктатури крихкі. Дуже крихкі. Диктатури, звісно,  можуть виглядати “міцними”, “ефективними”, “швидкими на реакцію” і оце все. Але коли вони падають, це відбувається за принципом карткового будинку і практично миттєво. Щоправда, навіть коли всі передумови вже склалися, конкретний час і привід ти не можеш прогнозувати, яким би крутим аналітиком не був. Можеш хіба що вгадати. Монументальному (справді монументальному з точки зору диктатур) Радянському Союзу довелося в муках вмирати кілька років, але після ГКЧП все сталося фактично в 3-4 місяці. І не врятували вже ані вихід з Афганістану, ані західні кредити, які СРСР активно отримував, ані демократизація. Пацієнт вже був незворотно безнадійно хворий. Путінська Росія зараз - такий саме хворий пацієнт, з перегрітою економікою, з аморфною більшістю, з озлобленою на все (і владу, і Україну, і захід, і світ, і на мігрантів, і на співгромадян) войовничою меншістю (справді войовничою і справді меншістю), з елітами, які звикли годуватися з ресурсної ренти, зі старіючим диктатором, який все більше нагадує Наполеона ІІІ, який теж збирав одна за одною зовнішні провали і невдачі. Питання тільки в події Х, яка запустить ланцюгову реакцію. Нам би краще щоб пошвидше. Але буде як буде. Та в будь-якому разі, це станеться. І навіть якщо “завдяки” Трампу війна в Україні буде “заморожена”, Пітуна і його систему вже ніщо не врятує. Питання лише таймінгу і форми. Зможе Росія відбутися легким переляком (за якого доведеться, звісно, відмовлятися від імперської спадщини, але зберегтися як своєрідна євразійська Канада) чи доведеться скочуватися у війну варлордів, системну багаторічну кризу, втрату справді конституційних територій тощо. Сподіваюсь, ми в той момент вже будемо займатися переважно відновленням, економікою і інтеграцією у ЄС. А там гарно палатиме під нашим іронічним наглядом. Друга половина 20-х обіцяє бути дуже цікавою. Підписатися на Богданова