Янович | Коли щось читаю, завжди виписую цитати у нотатки. Аби потім перечитати...

Коли щось читаю, завжди виписую цитати у нотатки. Аби потім перечитати і освіжити про що мені була ця книжка. От дочитав «Місто» Валерʼяна Підмогильного. Ділюся виділеним особисто мені:Щасливі все-таки нагадують хворих і потребують обережного поводження. Щастя кінець-кінцем — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і не повного знання про речі. Гострий зір таке саме лихо, що сліпота, і найнещасніші люди — астрономи, що на ясному сонці бачить прикрі плямки.Людина не розкладається на так зване добро та зло, на плюс і мінус, хоч би як це зручно було для громадського вжитку. Треба мати надто великий чар духу, щоб надолужити недбалість убрання. Або ви здібний, тоді підтримка вам непотрібна, або ви нездара, тоді вона вам не допоможе. Я завжди порівнював письменника з пекарем. Із маленької опари він випікає хлібину. Піч у нього добра, дріжджі добрі, тісто своє він не лінуються місити місяць, рік і кілька років. Та коли він несміливий, коли боїться того, що сам думає, і того, що думають інші, то краще йому закрити пекарню і йти в народні вчителі. Після того, як надприродне заперечено, неприродне лишилося нашою єдиною втіхою. Життя таке просте, що починає кінець кінцем здаватись таємничим. Бажати те, що мусить бути, — це вже безглуздя. Вся справа в тому, що щастя нічого спільного із задоволенням не має. Отже, на варті життя мусимо поставити розум. Він добрий, він усе приймає і прощає. Він уміє спиратись на причини. А чуття нищить їх. Щастя чуттєвої величі є щастя заперечення, а розумової — ствердження, чуття — обурення, розум — терпимість, чуття — запал, розум — гострота, чуття лишає кінець кінцем попіл, розум — тільки рани.Яка радість не побачити завтра те, що бачиш сьогодні! І вас теж, мій друже! Досить я вас терпів. Ніби він був поділений на дві частини, одну для інших, другу— для себе, і от друга була незаповнена. Ідучи додому, він ніби переходив межу життя.