Розйоб, якого не буде

Я хотів написати черговий розйоб про Міністерство оборони. Про владу. Про рішення, які неможливо пояснити ані логікою, ані здоровим глуздом.
Але навіщо?

Що нового можна сказати людям, які й так усе бачать? Що система не працює? Що відповідальність постійно розчиняється між кабінетами? Що гучні заяви легко замінюють реальні зміни? Що критика стала частиною інформаційного шуму, на який уже ніхто не реагує?
Усе це давно відомо.

Найстрашніше навіть не помилки й не окремі прізвища. Найстрашніше звикання. Болото перемагає не тоді, коли змушує всіх мовчати. Воно перемагає тоді, коли говорити вже здається безглуздим.
Черговий скандал. Чергове обурення. Чергова обіцянка розібратися. Кілька днів шуму і тиша. Прізвища змінюються, формулювання стають обережнішими, а механізм залишається тим самим.

Тому це не розйоб. Розйоб передбачає надію, що людину можна присоромити, систему струснути, а винних-змусити відповісти.

А тут уже не хочеться кричати.
Хочеться лише зафіксувати момент, коли суспільство перестає дивуватися. Бо між «усім усе зрозуміло» і «нічого вже не змінити»-дуже коротка відстань.

І саме на цій відстані росте болото.