"Люди йшли повз. В напівтемряві вони поспішали додому з роботи, несли з супермаркету пакети з їжею, гуляли з дітьми, прямували до торгівельного центру за новими штанами. І коли Женя раптом помітив знайому фігуру, він не повірив, що це реальність, а не витвір його фантазії. Він впізнав її ходу, її тендітну постать, колір волосся. Цього не може бути. Останні п’ятнадцять років він не бачив її, не знав, чи живе вона досі в цьому місті. Він не шукав її в соціальних мережах, бо боявся натрапити на щось болюче – лавсторі з чоловіком, милі фотографії дітей, собаку і дім. Одного разу, коли вони тільки припинили спілкуватися, він зайшов на її сторінку і побачив її нових друзів, подорожі та вечірки. Він був там вже не потрібен, його місце було зайняте іншими. Після цього Женя більше не робив собі боляче, але сотні ночей він провів, згадуючи її. Поліна. Він відчув, як зводить шлунок, його відразу ж почало нудити. Він захотів причаїтися. Вона просто піде далі, наші життя ніколи більше не перетнуться, все буде так, як і було. Женя не планував кричати, її ім’я вирвалося з його губ самостійно і полетіло до неї. – Поліна!"Це уривок з моєї другої книжки "Акт любові", яка має вийти цього року.З Днем Св. Валентина! ♥️