Вчора дещо допомогло мені витягнути себе з жахливого стану прокрастинації, тож хочу поділитись позитивним сценарієм. Буду рада, якщо це комусь допоможе.

🤗

Часто буває, що задачі, які ми перед собою ставимо, стосуються дуже важливих для нас речей. І нерідко ці задачі повинні вести нас до грандіозного й омріяного результату. Ця величина може давити та фруструвати настільки, що навіть найдрібніші задачі будуть здаватися непідйомними. Наведу свій приклад. Для мене ця задача — видати свою книгу, і надважлива її частина тепер — відсилати рукопис у видавництва. Щоб це зробити, я розбила останні задачі на маленькі (поредагувати те-то, зібрати інфу там-осьо), але навіть за них не можу сісти. Ця величина і потенційна можливість її не отримати (досить травмуюча для справи мого життя) нависає і погрозливо тисне. Тому вихід з такої ситуації — знімати важливість з маленьких задач і "повертати їм їхній розмір". Або ж "знецінювати" їх. Це всього лиш одна маленька задача. Якщо я це зроблю, нічого важливого ще не станеться. Для мене це не складно. Я впораюсь з цим за 10 хвилин. І постійно нагадувати собі про це. Бо врешті решт саме такими маленькими кроками ми частіше за все і рухаємось до цілі. Після десятого-двадцятого "це маленька задача на 10 хвилин" можна буде зрозуміти, що в таку задачу перетворилось надсилання рукопису видавництвам. Ох, можливо це для когось буде очевидною істиною, але як же в мене іноді відкриваються очі на цей світ після сесій з психотерапевткою. Знати й розуміти свій мозок (та і в цілому самого себе) — це істинна магія. ✨