Перший день на Сантьяго. Поїхали з Праї в сусіднє містечко Рібейра Гранде в 20 кілометрах. Основний вид громадського транспорту на всіх островах Кабо Верде - це маршрутки «алугер» (aluguer) без розкладу і номерів.І от спіймали ми наш перший алугер. Він був ще пустий, тому ми уточнили ціну і що він їде саме в режимі «колектіву», а не таксі, ну і погнали. Проїхали десь 15 з 20 кілометрів, і тут водій на якомусь перехресті in the middle of nowhere підбирає купку людей, каже нам щось типу «я їх тут завезу неподалік, а потім поїдемо далі в Рібейру, ДВІ ХВИЛИНКИ!». Ну ми такі ок, це ж швидко.Маршрутчик розвертається і їде назад.Їде, їде, підбирає ще людей, і ще… І отак поступово ми заїжджаємо назад в Праю. Тут ми почали щось підозрювати)) Походу, чувак просто побачив більший потенціал в зворотньому напрямку, але і наші 200 ескудо (2 євро) втрачати не хотів. Тому вирішив, що якщо ми прокатимось з ним назад в центр Праї і приїдемо в Рібейру на годинку пізніше, то всі будуть задоволені і щасливі. Вийшли десь на краю міста, перейшли дорогу і за 10 хвилин зловили наступний алугер і теж пустий. Їдемо знов в ту нещасну Рібейру вже знайомою трасою. І на тому ж зачарованому перехресті в 15 км новий водій зупиняється і теж садить купу людей з відрами і баулами, збираючись везти їх назад в Праю :)) Але тут він хоча б не напиздюнькав нам про «дві хвилинки», а вийшов, галантно провів нас на узбіччя і одразу пересадив в наступну маршрутку. В ній вже було повно місцевих, які, як і ми, хотіли в Рібейру, тому ми врешті здолали ті злощасні 5 кілометрів всього на хвилин 40 пізніше запланованого.І маршрутка була весела: всі сиділи один у одного на колінках, жіночка з коробкою якихось пончиків в сиропі активно їх продавала, а кондуктор передавав липкі кульочки разом з рештою по салону, всі вікна були відкриті і ніхто не скаржився, що йому дує. Ось за одне це я люблю і прощаю майже все таким місцям. Навіть три маршрутки на 20 км шляху.