коли Росія окупувала нафтові родовища Норвегії - світ спостерігав на це із мовчазливою згодою

приблизно так починається перший сезон норвезького серіалу Okkupert, датованого 2015 роком. згідно сюжету Норвегія відмовляється від видобутку нафти на користь екологічної копалини під назвою торій. втім, Росії та ЄС потрібен дизель, тому згідно тихої змові нафтові платформи на півночі захоплюють люди в військовій формі без опізнавальних знаків але із сильним східним акцентом.

сам по собі серіал лишає змішані почуття з художньої точки зору. з одного боку цікаво дивитись на Інгеборге Даптунайте в ролі російського посла. з іншого - нордична драматургія сильно відрізняється від того до чого ми звикли. цікаво те, що серіал став вправою на політичну рефлексію з недалекого майбутнього.

мій приятель із Тромсо, що тривалий час жив в Україні розповідав мені історію про Норвезьку обачність. в момент коли родовища нафти тільки но відкрили, ця країна почала не з кошторису майбутніх витрат, а із філософського think tank який вирішував яку роль достаток має грати в житті майбутніх поколінь.

і от через десять з невеликим років у світі в якому Норвегія продовжує дуже обережно розконсервовувати перші гроші із прибутку суверенного фонда, забезпеченого нафтовими грошима - лунає новина про дизельну угода Трампа з "дорогим другом Владіміром".

норвезьку озвучку серіалу давно дублювали українською та англійською та закинули на усі можливі сервіси. лишається лише сподіватись на бажання певними людьми бачити подібні вправи на політичне мислення та здатність робити висновки.

але така надія в сьогоднішньому світі є в структурному дефіциті. майже як дизельне пальне