я не знаю як описати відчуття цього приємного глибокого гікауту, в який так приємно поринати після 23:00 у вихідний, або навіть робочий день, розкрутивши свого ШІ на повну.після прочитання Leadership as a language у мене зʼявилась звичка розділяти фази думання і проєктування із фазами виконання, що робить ці нічні сесії із ШІ ще більш приємними і змістовними.антропік ідеально зловили цей вайб у цій мікро-промо-кампаніївзагалі думка про те що мільйони людей сидять в перервах між своїм звичайним життям, проєктують власні апки, пишуть книги, складають кулінарні реценти, проєктують будівельні проєкти тощо - неймовірно мене грієздається, є в цьому щось фундаментально гуманістично прекрасне, прямо як у вайба доткомів, коли ноунейми і андердоги девʼяностих отримали можливість розкрити свої ідеї на повну, бо світ в момент став більш зʼєднаним та прозорим.усе це явно не 100% романтично, і у нас буде багато bad actors і все це помножиться на late stage capitalism з усіма його неприємними нюансами. але про це іншим разом