Коли була в Африці, купила в одному селі килим. Дорогий, красивий, із верблюжої шерсті. Килим підкупив мене не тільки тим, що був автентичним, робився прям в тому селі в мене на очах місцевим майстром і використовував тільки натуральні барвники, а ще й тим, що, зі слів майстра, був невбиваємий. Нам продемонстрували, що ці килими літераллі у вогні не горять, у воді не тонуть і вміють протистояти кігтям домашніх улюбленців. У якості підтвердження місцевий африканській кіт, що жив в селі, і скоріш за все мав нефіговий відсоток ДНК диких африканських котів, на моїх очах старанно драв килим, але килиму було хоч би що. «Ну, якщо він не зміг, то і Пеппі не зможе» - вирішила я, і привезла килим додому. «Challenge accepted!» - вирішила Пеппі, і взялась за роботу. Півтора роки вона старанно працювала над килимом, і нарешті продрала його наскрізь. Мій дорогий красивий африканський килим з верблюжої шерсті 😭😭😭Помітила я це тільки вчора. І знаєте що? Я жодного разу не ловила Пеппі за тим, щоб вона точила об нього кігті. На моїх очах вона зазвичай робить це об диван 😁 Тобто їй вистачило розуму дряпати килим тільки тоді, коли мене немає вдома. І все одно, продряпала наскрізь. Що я можу сказати? Талант.