Fuente
ми помрем не в парижі | прочитала. сподобалось. мушу визнати, це дійсно був нонфік, від якого ...
138 Vistas/Alcance
2026-10-21 13:12
Mensaje №1467
#прочитала.
сподобалось.
мушу визнати, це дійсно був нонфік, від якого пробиває на сльозу, бо в цій книжці дуже щільна концентрація нашого поточного горя, про яке ми мовчимо,
або жартуємо,
або говоримо ніби між іншим, живучи в цій новій, неадекватній нормальності.
Маріам Найем дуже просто і легко розбирає на молекули основні поняття: імперіалізм, колоніалізм, різні похідні штуки, розглядає вплив російської колонізаційної політики стосовно України. вона за руку проводить нас по емоційних етапах — від переживання цього тривалого і травмуючого процесу до сценарію зцілення нас як нації та віднайдення власної ідентичності.
мені дуже імпонує те, як ненавʼязливо і тепло Маріам спілкується з читачем: не засуджує, не повчає і не ставить ультиматумів, а допомагає усвідомити і віднайти свій шлях самостійно.
в книзі багато історій з життя і терапевтичний метод подачі інформації, завдяки якому почуваєш, що тебе підтримують і розуміють.
💢 водночас мушу зазначити, що книжка справді проста і іноді мені особисто було дещо нудно її читати. також я вибісилась під час розділу Розгубленість, де більш ніж тридцять сторінок тексту було присвячено цитуванням російських етнографічних джерел із прикладами просування імперського сприйняття образу «малороса»; цього було дійсно забагато, воно тригерило, але чи не вперше саме завдяки книжці я спитала себе: про що свідчить моя реакція і злість на це, яку я зараз відчуваю?.. бо ⬇️
❔ насправді — що неочевидно — найціннішим, що книжка «як вдихнути вільно? посібник з деколонізації» мені дала, є поштовх до особистої рефлексії і усвідомлення, що мною як емоційно збудливою людиною дуже легко маніпулювати.
дійсна мудрість полягає в здатності зберігати холодну голову і вчитися спокійно взаємодіяти з людьми, яким хочеться вмазати по пиці.
світ ніколи не стане таким, як нам хотілося б, а заручитися підтримкою якомога більшої кількості людей ніколи не буде зайвим.
я заздрю і захоплююсь терплячості Маріам Наєм і ця книжка — випадок, коли сам діалог з авторкою подарував мені більше роздумів та рефлексій, ніж власне тема дослідження.
сподобалось.
мушу визнати, це дійсно був нонфік, від якого пробиває на сльозу, бо в цій книжці дуже щільна концентрація нашого поточного горя, про яке ми мовчимо,
або жартуємо,
або говоримо ніби між іншим, живучи в цій новій, неадекватній нормальності.
Маріам Найем дуже просто і легко розбирає на молекули основні поняття: імперіалізм, колоніалізм, різні похідні штуки, розглядає вплив російської колонізаційної політики стосовно України. вона за руку проводить нас по емоційних етапах — від переживання цього тривалого і травмуючого процесу до сценарію зцілення нас як нації та віднайдення власної ідентичності.
мені дуже імпонує те, як ненавʼязливо і тепло Маріам спілкується з читачем: не засуджує, не повчає і не ставить ультиматумів, а допомагає усвідомити і віднайти свій шлях самостійно.
в книзі багато історій з життя і терапевтичний метод подачі інформації, завдяки якому почуваєш, що тебе підтримують і розуміють.
💢 водночас мушу зазначити, що книжка справді проста і іноді мені особисто було дещо нудно її читати. також я вибісилась під час розділу Розгубленість, де більш ніж тридцять сторінок тексту було присвячено цитуванням російських етнографічних джерел із прикладами просування імперського сприйняття образу «малороса»; цього було дійсно забагато, воно тригерило, але чи не вперше саме завдяки книжці я спитала себе: про що свідчить моя реакція і злість на це, яку я зараз відчуваю?.. бо ⬇️
❔ насправді — що неочевидно — найціннішим, що книжка «як вдихнути вільно? посібник з деколонізації» мені дала, є поштовх до особистої рефлексії і усвідомлення, що мною як емоційно збудливою людиною дуже легко маніпулювати.
дійсна мудрість полягає в здатності зберігати холодну голову і вчитися спокійно взаємодіяти з людьми, яким хочеться вмазати по пиці.
світ ніколи не стане таким, як нам хотілося б, а заручитися підтримкою якомога більшої кількості людей ніколи не буде зайвим.
я заздрю і захоплююсь терплячості Маріам Наєм і ця книжка — випадок, коли сам діалог з авторкою подарував мені більше роздумів та рефлексій, ніж власне тема дослідження.