«існує поняття «соціальний вигнанець», що позначає жалюгідних невдах, моральних потвор. я відчуваю, ніби був «соціальним вигнанцем» від моменту народження. щоразу, коли я зустрічаю того, кого суспільство визнало ізгоєм, неодмінно захоплююся цією людиною та ставлюся прихильно». так говорить про себе головний герой маленької книжечки👥 «бракована людина», Дадзай Осаму📠 вид-во: Бімба📝і, знаєте, таким він дійсно і є. цей невеличкий твір — фактично сповідь молодого чоловіка, який змалку відчував страх перед людьми і демонстрацією своїх істинних почуттів. апатія до життя, депресивні настрої і невимовних жах перед перспективами щирих соціальних взаємодій, відсутність будь-яких бажань і волевиявлення — Йодзо ще змалку навчився блазнювати, щоб видаватися прийнятним соціальним елементом, і довів свою акторську майстерність до ідеалу. на ділі ж гучна назва твору відповідає дійсності — Йодзо максимально огидний чоловік, якому дуже складно, а то й неможливо співчувати. 👤 сумнівна «дружба» з нещирою людиною, залежність від алкоголю, безладні стосунки з жінками, пристрасть до наркотиків, спроби самогубства і цілковите нерозуміння, де себе подіти у цьому світі — Йодзо повільно скочується на дно з юного віку і направду максимально усвідомлює власну жалюгідність. в цьому й полягає цінність і унікальність «бракованої людини» — це чиста й відверта розповідь людини, котра вважає своє існування суцільною ганьбою і повністю усвідомлює власну нікчемність, не приховуючи від читача жодного із негідних вчинків. спочатку від головного героя мене аж вивертало, але дивним чином, не в останню чергу завдяки його чесності перед собою, моє сприйняття змінилося і стало доволі.. стерпним, на повноцінну емпатію я таки не спромоглася.🖼 крім того, це ще й дуже добре написана книжечка. хоч Дадзай і сам пережив майже всі життєві досвіди Йодзо і помер, вчинивши парне самогубство, не доживши й до сорока, очевидно, що він дуже талановитий письменник. це той тип письма, який робить тобі дискомфортно, але завдяки якому можна задуматись над чимось своїм. як воно — жити в страху перед самим життям і зневажати себе за це? «бракована людина» дає змогу зануритись з головою в ці липкі і брудні відчуття, без романтизації цього, без перебільшень, феєричного морального упадку. tw: самогубство, зґвалтування, тотальна безнадія, згадки русні. «я боявся навіть Бога. я не міг повірити, в любов Бога — тільки в його покарання. віра. для мене це було наче покірно стояти перед Божим судом зі схиленою головою, аби просто прийняти Божу кару. я міг повірити в Пекло, але не в існування Раю». #прочитала