Він не був українцем.Але помер за правду про Україну.Чотири роки тому в Маріуполі російські окупанти вбuлu литовського режисера Мантаса Кведаравічюса.Він приїхав туди не воювати.Не знімати сенсацію.Не заради слави.Він приїхав, щоб показати, як виглядає життя, коли поруч війна.Мантас був не просто документалістом.Він був ученим — антропологом із Кембриджа.Досліджував війну не як подію, а як стан людини: страх, зникнення, біль, тишу після вибухів.Ще до України він працював у Чечні, знімав про зниклих безвісти.Він знав, куди їде.І знав, що це небезпечно.У 2016 році він уже був у Маріуполі.Тоді зняв «Маріуполіс» — фільм про місто, яке живе поруч із війною.А у 2022-му повернувся.Коли місто вже не жило — а виживало.Разом із Ганною Білобровою він знімав облогу Маріуполя.Руїни.Людей у підвалах.Життя, яке тримається за кожен день.Але він не лише знімав.Він допомагав.Вивозив цивільних.Ризикував разом із ними.Їхав туди, звідки всі намагалися втекти.Наприкінці березня він зник.Його затримали російські військові на блокпості.Його катyвалu.А потім yбuлu.Його наречена кілька днів шукала його серед зруйнованого міста.Знайшла.І зробила те, що здається неможливим:вивезла його тіло з окупованого Маріуполя.А ще — врятувала його останні кадри.З них народився фільм«Маріуполіс 2».Його показали в Каннах.Він отримав премію Європейської кіноакадемії.І став доказом.Доказом того, що:правду можна катyватu,правду можна вбuтu,але її не можна знищити.Мантас Кведаравічюс не був українцем.Але він зробив для України більше, ніж багато хто.Він показав світові Маріуполь таким, яким його хотіли стерти.І заплатив за це життям.І тут важливо не тільки пам’ятати.А розуміти:у кожній війні першими намагаються знищити не лише людей — а тих, хто здатен розповісти правду.Пам’ятаємо!