Думаю про реальність Неба.
Думаю, що ми всі з нею стикалися тут на землі.

Хтось більше, а хтось менше.
Хтось часто, а хтось інколи, час від часу.
Хтось шукаючи ії, а хтось може і випадково.

Але переважна більшість знає цей смак Неба.
Хоч і зовсім в малій мірі, але знає.

Бо це по-іншому.
Це не так, як на землі.

Хтось відчував, переживав, чув Господа напряму, а хтось через людей, обставини, спілкування, природу…
Але обʼєднуючою ознакою дотику до Господа, дотику до Неба завжди є життя.

Від зустрічі з Ним завжди хочеться жити.
Жити більше, жити якісніше і поширювати це життя далі.

І ніхто не може в нас забрати цю реальність Неба.
Ніхто.
Всі життєві негаразди спасовують перед реальністю Неба.
Бо вони минуть, а життя з Господом - ніколи.

І тому будь-яка життєва халепа - це ще не кінець.
Бо ще попереду Небо.

І тому ми торкаючись Його тут хоча б трішки на землі, так сильно прагнемо провести з Ним вічність там, хоча до кінця не розуміємо, як і що там буде, але все одно цей короткочасний дотик до Неба тут так сильно вабить нас туди, де цей стан буде вічно.