«Кохання та інші слова»Крістіна Лорен Трохи нагадало мені «Відмотай назад» Ліз Томфорд (і «p.s. Я люблю тебе»), бо тут: ⏺друзі дитинства ⏺другий шанс ⏺2 часові лінії («тоді» і «зараз»)⏺у додаткових главах наприкінці pov від нього 💞 бонусом: питання і теми для обговорення на клуб 🫶🏻 Тож, історія підлітки Мейсі, яка у юному віці 10 років втратила маму (через рак). Мама написала цілий список для тата, що робити для доньки без неї (і це неймовірно мило): 1. Не тіш її іграшками - тіш книжками. 2. Кажи, що любиш її. Дівчатка потребують цих слів. 3. Коли вона мовчить, говори ти. 4. Давай по десять доларів щотижня. Спонукай по два відкладати. Навчи її цінувати гроші. 5. Доки їй не виповниться шістнадцять років, вона мусить бути вдома о десятій вечора, без жодних винятків. І один особливий пункт: 25. Коли Мейсі видаватиметься вкрай втомленою після школи, що буде не в змозі навіть речення сформулювати, відвези її подалі від стресу. Знайди неподалік якусь зручну місцину для відпочинку на вихідних, де вона зможе трохи перевести дух. І вони з татом купують будиночок у Гілдсбурзі (Каліфорнія), куди приїжджають на вихідні, а поруч живе велика привітна гомінка родина Елліота, і вони поступово стають найкращими друзями (обоє такі тихі, спокійні, читають книжки, він приходить читати з нею в її гардеробній), а потім (як це часто буває) не тільки друзями 😉Це було ТОДІ, а ЗАРАЗ (через 11 років) Мейсі — ординаторка у відділенні критичної педіатрії, обожнює своїх друзів і заручена (поспішно) з відомим художником Шоном Ченом (розлучений, є донька). «Є щось затишне в його стриманості.Можу зрозуміти: впустивши Елліота у свій емоційний простір, ніколи не дозволяла потрапити туди ще комусь. Це було надто важко. Імовірно, у Шона з Ешлі така сама ситуація. Ми однаково зламані. У спектрі прогресивних чоловіків Шон та Елліот відрізняються, наскільки взагалі можливо.» Щось сталося між героями ТОДІ, що вони перервали звʼязок на 11 років. Зараз їм під 30 і доля знову їх зводить разом. Елліот — зараз письменник, пише епічні фентезі про драконів, зустрічається з Рейчел (з якою дружив 5 років), але одна випадкова зустріч з Мейсі у кавʼярні перевертає весь його світ на 360 і він розуміє, що досі закоханий в неї. І не бажаючи втрачати ще 10 років, починає активно діяти. Мейсі також наздоганяють привиди минулого. Настає час їм про все поговорити. «Можливо, десятиріччя любовної туги вкорінилося в мені глибше — на рівні структури, хімії. Без Мейсі я став вибагливим, неспокійним, знудженим, перевантаже-ним, тривожним. Без Мейсі все здавалося то надто яскравим, то надто тьмяним. Вона ніби вимкнула звук навколо. Я зʼїв усе, що було переді мною, бо єдине, на чому міг зосередитися, — її присутність поруч.» Це історія про біль, втрати і прийняття, вміння не лише проживати, а й говорити про почуття і емоції, про зростання разом у парі у всіх сенсах, повернення до себе, вміння чути себе і непереборну всеохопну силу кохання та другий шанс. «Мені подобається твоя тиша. Зате твоє серце не мовчить.» Мені не надто сподобався 1 нюанс у головному конфлікті (СПОЙЛЕР) Якщо він каже, що був дуууже пʼяний і коли спав з іншою, то уявляв свою дівчину — то це не вважається зрадою? Серйозно? А що так можна було? А так все дуже мило, спокійно і душевно, глибокі персонажі, життєві ситуації і діалоги, чудово прописані почуття персонажей, як завжди у Крістіни Лорен 🫶🏻8/10