Лука

Лука Олексійович Іваніщенко, голова колгоспу "Радянська Україна". Герой соціалістичної праці. Депутат президії Верховної Ради УРСР.

Лука зробився головою за Сталіна, а пішов з посади й з життя - за Ющенка.

Лука був магнат. Феодал. Куркуль. Хазяїн. Просто народився не в той час. То був змушений бути головою колгоспу.

Лука любив о четвертій ранку несподівано нагрянуть на тракторну бригаду, і влаштувать там деспотію й тоталітаризм... Селом важко керувати, складно!

Село наше було багате. В нас був парк відпочинку, чортове колесо, "вітірок", "самольоти", "лодочки". Два ВІА. "Зелене жито" і просто музики.

В ланах неозорих, в пшеницях зернистих
В будовах і парках вогнями сія.
Розцвів буйним садом Новий Скородистик,
колгосп "Україна Радянська" моя!

Про Луку й наше село якось написали цілу книжку: "Осінь пахне медами"...

Через дорогу жив ще один герой соціалістичної праці, Тимофій Іванович Водяник. А за ним - Іван Єфремович. Іван Єфремович був льотчиком на війні. Він збив 14 німецьких літаків. В тому числі - три "мессершміта"...

На "майські" до нас приїжджав весь район кататься на чортовому колесі. Ми їх, конєшно, всіх били, бо такі були порядки...

Лука жив по сусідству від нас. Якось Лука поїхав з делегацією в Австралію і привіз мені звідти ананас. На ананас приходило дивиться все село.

З нашої спільної криниці (одна на два двори) Лука возив воду на з'їзд партії. Щербицький пив воду з моєї криниці...

Лука на всіх клав хуя. Коли сталося ГКЧП, Луці подзвонив перший секретар райкому партії і сказав: "Лука Олексійович, треба щоб ви приїхали і підтримали нову владу, нам потрібен ваш авторитет!".

- Йди ти в сраку! - сказав Лука. - Ти хоч і розумний, а дурний, як пробка. Все це закончиться через три дні...

Коли настали нові часи, Лука вже постарів і схибив. Акела схибив... Буває таке, що й серйозні вовки помирають

Лука купив 10 комбайнів "Джон Дір" у якихсь проходімців за багато мільйонів грошей.

Проходімці з грошима безслідно зникли. Без комбайнів...

Лука прийшов до мене, як до нового вліятельного чоловіка в селі. Сказав: "Вітя, мені треба їх знайти"

- Як я їх знайду, Лука Олексійович? Та й якщо знайдемо, гроші ми вже не повернемо, їх вже немає!
- Мені не треба повертати гроші, - сказав Лука. - Мені треба їх убити!

Цей чоловік щось знав за честь та гідність…

Україна, Черкащина, Іркліїв, Мексика, Стефаник...

Зараз в Лукиній хаті живе вчителька... Вона приїхала з Донбасу. Її хату росіяни вбили бомбою в 2023-му.

Тепер вона живе в Лукиній хаті. Так триває життя...

Віталій Чепинога | Підписатися