Я написав нейтральний пост про Лєну Лягушонкову і її книгу. Лєна - талановита. Лєна той пост перепостила. Я зайшов в коменти, там ад! Якась жінка пише: Чепинога - відомий женоненавасник. Тю! думаю! Я наоборот жінок люблю. Було таке, шо я навіть по два рази жінок любив. Одну й ту саму! Чоловіків не любив ніколи, бог вберіг. Є в мене такий інсайд, про який стидно й признаться. Я приїхав в Одесу і поступив в мореходку в 1986 році. Мені не було де ночувать, то я цілу ніч ходив по Одесі. Одеса всігда була грішна й порочна. Я тоже був молодий і порочний, але ж треба якусь мєру знать. Один чоловік прийшов до мене на вокзалі і почав гладить за коліно і ближче до хуя. Чоловіка звали Антон, кажись. А я тоді навіть не знав, що таке може буть.- Що ви хочете, мужчина? - спитав я черкаським діалектом... Видно чоловікові хотілося їбаться в сраку.- Я тебе полюбив з першого взгляда, - сказав Антон.- Я січас міліцію визву, - погрозив я Антонові. Антон утік в кущі... Як писав Лесь: я ото вобше не понімаю, як можна живу людину їбати, я б краще стакан вина йобнув... Мені 57 років, Я все бачив. Пошти все... Їдемо колись з Петром, Києвом. Пізній листопад, льодяний дощ, сум, туман і трєпєт. Каже Петро: добре, що ми не під-си! Треба було б ховаться в якісь під'їзди, мерзнуть, обніматься, цілуватися... З нами ще був Сашко Кривенко, покійний. Сашко каже: можна попробувать.- Та, нє, - каже Петро, подумавши... Уявіть собі пацана, який виріс на Черкащині, в селі, і раптом потрапив в Сан-Франциско. Одеса мене порвала на шматки. Позитивно. І коли ти з того села раптом виходиш на Потьомкінську, і раптом бачиш це все. Я до того ніколи не бачив моря. І хочется впасти в обморок! І там стоять величезні білі кораблі, і ти приказуєш собі: я буду капітаном! Ляжу костьми, але буду! Коли зараз підари бомблять Одесу, в мене серце - кровʼю. Я майже одесит… В Одесі в мене було все! І любов і не любов… Найкраще місто на Землі! Дякую тобі, дорога моя Одесо… Я курив ротманс по 5 рублів за пачку... В мене було троє джинсів! Прощай, любімий город, уходім завтра в морє... Віталій Чепинога | Підписатися