В голові кожної дорослої людини є сила-силенна різних заборонних патернів, які деструктивно впливають на психіку. Один з таких - ходіння по калюжах. Дорослі люди по калюжах не ходять. Самі собі заборонили. По калюжах ходять собаки, діти і всякі безвідповідальні глупі птиці. Я не ходив по калюжах років сорок. Тому купівля резинових чобіт виявилася найвдалішим набутком сезону. Це кайф! Я літом ходив по калюжах, але то трохи нетойво. Літня калюжа легковажна і має зовсім інший вайб. Зимова, глибока, темна, холодна калюжа - це виклик. Це втілення твого персонального гріха. Вона більше табуйована і кармічна, а тому більш жадана і зваблива! Словом, моя порада: ходіть калюжами за можливості, воно помічне. Бо саме в калюжі віддзеркалюється небо. На моє переконання, людина живе доти, доки не позакриває свої дитячі мрії, забаганки й ґештальти. Або поки не знехтує ними. Тому дитячими мріями нехтувати не варто, якими б дурними та абсурдними вони вам зараз не видавалися. Хай будуть! Я ще в дитинстві хотів мати оті кігті, як у електрика, щоб лазить по стовпах і деревах. Але не знав, де їх взять. Та я й зараз не знаю... Але я з кігтями не поспішаю... Всьому своє врем'я...:-)Віталій Чепинога | Підписатися